— Але ж ми не знаємо, що вбивцю ніхто не бачив, — відповів Ґамаш. — Ми не ставили цього питання. А дехто сидів поруч із мадам де Пуатьє. Ця людина могла побачити.
— Хто? — запитав Бовуар.
— Кей Томпсон.
Тепер Ґамаш підвівся й підійшов до малюнка, на якому Бовуар зобразив місце злочину. Він переповів свої розмови напередодні, а потім намалював три хрестики, згруповані навколо лампи.
— Розкладні стільці. Вони призначалися для трьох літніх жінок, які їх і принесли, але лише одна з них скористалася стільцем. Кей Томпсон сиділа на цьому. — Ґамаш вказав на одну з позначок. — Дві інші жінки грали в керлінг, а Сісі сиділа на стільці, що стояв найближче до лампи. Тепер цей стілець. — Він обвів стілець, найближчий до ковзанки. — Він лежав на боці. Саме під ним рідина, чи не так? — звернувся він до Лакост. Та кивнула.
— Він у лабораторії на дослідженні, але я підозрюю, що стілець виявиться знаряддям вбивства, — сказала вона.
— А хіба не обігрівач був знаряддям вбивства? — запитав один із агентів, повертаючись до Бовуара. — Наче ви сказали, що жертва торкалася чогось під напругою. А це лампа.
— Але як? — запитала дівчина-технік.
— Це ми й маємо з’ясувати, — відповів Бовуар.
Він був настільки поглинутий таємницею вбивства, що навіть не сказав дівчині, щоб не втручалася. Вона поставила правильне запитання. Як заряд від теплової лампи зробив зі звичайного розкладного стільця електричний?
Електричний стілець.
Жан Ґі Бовуар прокручував цю концепцію у своїх ясних, аналітичного складу мізках. Чи було це важливо? Чи існувала причина, що спонукала вбивцю облаштувати вбивство Сісі де Пуатьє як страту на електричному стільці?
Відплата? А можливо, помста? Покарання за злочин Сісі? Якщо так, то це була перша така страта в Канаді за останніх п’ятдесят років.
— Що ви думаєте? — Ґамаш звернувся до молодої жінки-техніка в комбінезоні та поясі для інструментів, що поставила запитання. — Як вас звати?
— Селін Провост, сер. Я електрикиня з технічної служби Сюрте. Я тут підключаю комп’ютери.
— Bon, Agent Provost.[86] Яка ваша теорія?
Розмірковуючи, вона цілу хвилину розглядала схему.
— Яка була напруга генератора?
Бовуар сказав. Вона кивнула і подумала ще трохи. Потім похитала головою.
— Я думала, що вбивця міг кинути кілька дротів від лампи до стільця, а потім закопати їх під снігом.
— Але?
— Але це означало б, що стілець був під напругою весь час. З того моменту, як тільки вбивця приєднав дроти. Будь-хто, доторкнувшись до нього, отримав би удар струмом. Убивця не міг гарантувати, що мадам де Пуатьє буде першою.
— А чи могла бути якась можливість вмикати і вимикати струм?
— Ніякої, хіба що від генератора вантажівки, а він створює багато шуму. Усі б помітили, що він вимикається. А якби вбивця під’єднав кабелі в останню хвилину, жінка, про яку ви говорили, що вона тут сиділа, точно б це побачила.
Ґамаш замислився. Вона мала рацію.
— Вибачте, сер.
— Є ще звіти? — запитав Ґамаш, повертаючись на місце.
Наступні двадцять хвилин різні агенти доповідали про знахідки на місці злочину, попередні аналізи, першу інформацію про жертву.
— Наразі, — доповідала агентка Лакост, — нам відомо, що Річард Лайон працює звичайним клерком на швейній фабриці. Він виконує паперову роботу і роздає завдання на зміну. Але у вільний час він винайшов ось це. — Вона показала схему.
— Досить таємниць, — сказав Бовуар. — Що це?
— Безшумні липучки. Очевидно, американські військові мають проблему. Тепер, коли вони все частіше й частіше вступають у ближні бої, тиша має вирішальне значення. Вони підкрадаються до ворожих позицій. — Лакост присіла навпочіпки і вдала, ніби кудись крадеться. — Потім готуються відкривати вогонь. Але все своє спорядження вони тримають прикріпленим до уніформи на липучках. Як тільки кишеню відкривають, липучка видає характерний звук і викриває їхню позицію. Це стало величезною проблемою. Той, хто зможе винайти безшумні липучки, заробить статок.
Ґамаш побачив, як у всіх у голові закрутилися коліщатка.
— І Лайон винайшов? — поцікавився він.
— Не зовсім, але він винайшов ось це. Система, що тримає кишені закритими за допомогою магнітів.
— Геніально, — зауважив Ґамаш.
— За винятком того, що у випадку використання у військовому однострої магніти повинні бути досить важкими. І їх потрібно по два на кишеню, а в середньому кишень близько сорока. Магнітні застібки додають десь п’ятнадцять фунтів[87] до й без того важкого спорядження.
Почулися смішки.
— У нього дев’ять патентів на різні винаходи. Усі невдалі.
— Невдаха, — промовив Бовуар.
— Проте він не полишає спроб, — сказала Лакост. — І якщо одна з його розробок спрацює, він може стати багатшим, ніж уявляв у своїх найсміливіших мріях.
