— Зачекайте тут, будь ласка, одну хвилинку, — попросив Кассад і в п’ять стрибків здолав довжелезний пандус.
Інші тільки й дивилися. Нагорі полковник трошки призупинився, поклав руку на пояс, за який був заткнутий невеликий жезл смерті, і потім зник десь посеред судна. За кілька хвилин із широких кормових вікон бризнуло світло, лігши жовтими трапеціями на траві.
— Піднімайтеся, — крикнув з вершечка трапа Кассад. — Тут порожньо.
Товариству знадобилося кілька нелегких ходок, щоби перенести весь багаж на борт. Консул допоміг Гетові Мастіну впоратися із його важкою валізою Мебіуса і крізь пучки пальців відчув легку, але добре відчутну вібрацію.
— То де ж, мать його так, екіпаж? — обурився Мартін Силен, коли вони всі зібралися на палубі полубака[132]. Раніше вони вервечкою обійшли всі вузькі коридори та каюти, спустилися по сходах (а точніше, драбиною) на нижню палубу і побували в каютах завбільшки з їхні власні лежаки. І тільки остання — капітанська, якщо вони не помилилися в своїх припущеннях — своїм розміром та комфортом наближалася до помешкання рівня «Бенареса».
— Очевидно, він автоматизований, — проказав Кассад. І офіцер Збройних сил Гегемонії тицьнув пальцем на фали, що зникли в пазах палуби, майже невидимі в такелажі та рангоуті маніпулятори і легкий натяк на коліщатка і трибки посеред задньої щогли з латинським вітрилом[133].
— Я не бачила ні поста управління, — гмикнула Ламія, — ні завалящого монідиску, ні ядра контроль-пункту. — Вона витягла свій комлог із нагрудної кишені і спробувала достукатися до стандартних інформаційних, комунікаційних та біомедичних частот. Корабель зберігав мовчанку.
— Раніше вони ходили з екіпажами, — зауважив Консул. — А храмові адепти зазвичай супроводжували прочан аж до гір.
— Хай там як, а зараз їх тут немає, — відгукнувся Гойт. — Але гадаю, ми все ж таки можемо розраховувати на
— Або всі померли, а буєр працює за автоматичним розкладом, — протверезила його Ламія. Вона озирнулася через плече, коли під раптовим поривом вітру залопотіло полотно і зарипів такелаж. — Прокляття, так дивно бути відрізаним від усього і всіх на світі. Все одно що оглухнути й осліпнути. Навіть не уявляю, як із цим живуть колоністи.
До товариства наблизився Мартін Силен і сперся на леєр. Він хильнув із довгастої зеленої сулії та промовив:
— Звідки вже взялася пляшка вина? — поцікавився Кассад.
Мартін Силен у відповідь усміхнувся. Його очі в світлі ліхтаря здавалися поросячими та яскравими.
— Камбуз ломиться, і в ньому є бар. Я проголосив його відкритим.
— Треба зварганити якоїсь вечері, — пробурмотів Консул, хоча тієї миті волів би випити самого лиш вина. Востаннє вони всі трапезували десять годин тому.
Щось клацнуло, захурчало, і шестеро з них кинулися до штирборту. Сходні втягнулися на вихідне місце. Всі знову крутнулися на п’ятах, коли піднялося вітрило, напнулися стропи, і десь унизу маховик, розкрутившись, завищав ультразвуком. Вітер наповнив паруси, трохи накренилася палуба, і буєр відчалив від пристані у морок. З усіх звуків навколо вони чули тільки лопотіння й рипіння судна, віддалені гул махового колеса та дряпання трави по дну корпусу.
Шестеро спостерігали, як лишилася позаду тінь крутояру із так і не запаленим багаттям-маяком, по якому ледве мерехтіло зоряне сяйво, поки всі не лишилися сам на сам із небом, ніччю та хиткими кругами світла ліхтарів.
— Я пішов униз, — сповістив їх Консул, — і подивлюся, що можна поставити на стіл.
Решта ще трохи погуляла нагорі. Під ногами ледве відчувалися хитавиця і дрижання, а вони все дивились, як повз них пливе ніч. Трав’яне море можна було розгледіти там, де зникали зірки і починалася темна рівнина. З допомогою ліхтарика Кассад спробував освітити фрагменти полотна, такелажу і строп, якими керували незримі руки. Він дослідив усі закутки і темні закапелки від носа до корми, поки інші за ним мовчки спостерігали. Коли полковник вимкнув світло, темрява стала гнітити трошки слабше, а зорі видалися яскравішими. Разом із бризом, що летів із-за тисяч кілометрів різнотрав’я, до них долинув багатий запах, родючий запах, що радше знаменував домашнє господарство, ніж море.
За деякий час їх гукнув Консул і вони рушили на його голос униз, аби повечеряти.
