Камбуз виявився дуже тісним, сідати в ньому не було за що, тому їсти вирішили у кормовому приміщенні, відвівши йому роль кают-компанії та змайструвавши умовного стола із трьох ящиків, зсунутих докупи. Приміщення добре освітлювали чотири ліхтарі, почеплені до низьких бімсів[135]. Гет Мастін відчинив одне з високих вікон над койкою і впустив свіжий вітер.
Найбільший ящик Консул повністю замостив тарілками з цілою горою бутербродів, а потім ще доніс із камбуза кілька грубих кухликів білого кольору і термос із кавою. Поки решта жувала, він розливав гарячий напій.
— Нівроку вечеря, — проказав Федман Кассад. — Де ви роздобули ростбіф?
— Холодильник забитий ущерть. А в комірчині на кормі я знайшов морозильник.
— Електричний? — уточнив Гет Мастін.
— Ні. Подвійна ізоляція.
Мартін Силен понюхав якусь банку, знайшов на тарілці із бутербродами ніж і виколупав із неї два здорові кавалки хріну, яким і намастив свою порцію. Він їв, а в очах аж бриніли сльози.
— Скільки зазвичай триває перехід? — запитала Ламія в Консула.
Той відірвав уважний погляд від темного кружальця гарячої чорної кави у своєму горнятку:
— Пардон. Що?
— Перехід через Трав’яне море. Скільки він займає часу?
— Ніч і ще половину дня до гір, — відповів чоловік. — З попутним вітром.
— А потім… довго добиратися через гори? — озвався отець Гойт.
— Менше дня.
— Якщо канатка працюватиме, — додав полковник.
Консул відсьорбнув гарячої кави і скривився:
— Маємо в це вірити, бо інакше…
— Що інакше? — перебила його Ламія.
— Інакше, — Кассад розмірковував біля відчиненого вікна, вперши руки в боки, — ми залишимося напризволяще в шестистах кілометрах від Гробниць часу і ще в тисячі — від південних міст.
Консул похитав головою.
— Не обов’язково, — заявив він. — Якщо служителі Ктиря, чи хто там іще організували це паломництво, вже подбали, щоб ми забралися так далеко, то, значить, весь наш подальший шлях убезпечено.
Брон Ламія схрестила руки на грудях і спохмурніла:
— Ну, і яким це чином?.. Жертви приноситимуть?
Тут уже розреготався Мартін Силен і видобув свою плящину:
Жінка потяглася рукою під свій жакет, витягла звідти лазерний ніж завбільшки з мізинець і націлилася на голову поета:
— Куций гівняр. Ще слово, і… присягаюся… порішу тебе на місці.
Раптом запанувала абсолютна тиша, якщо не брати до уваги фонового гуркоту-стогону корабля. Консул підсунувся до Мартіна Силена, а полковник Кассад став за два кроки позад Ламії.
Поет надовго припав до шийки пляшки, а потім усміхнувся чорнявці:
— Збудуй же смерті корабель[137], — прошепотів він вогкими губами. — Збудуй!
Пальці Ламії аж побіліли, стискаючи лазер. Консул помалу просувався до Силена, не знаючи, що робити, й уявляючи, як хльосткий промінь світла випалює йому очі. Кассад навис над жінкою, ніби двометрова стужавіла тінь.
— Пані, — зі свого віддаленого місця на койці під стіною заговорив Сол Вайнтрауб, — мені вам нагадати, що в приміщенні є немовля?
Ламія зиркнула праворуч. Вайнтрауб дістав із комода глибоченьку шухляду і примостив її на постелі як колиску для дитини. Він устиг викупати дівчинку і непомітно повернувся до каюти якраз перед декламацією поета, а зараз саме вмощував маленьку в її м’якому кубельці.
— Пробачте, — опустила свій крихітний лазер Ламія. — Він мене просто так… збісив.
Вайнтрауб кивнув, тихо гойдаючи шухляду. Але плавне похитування буєра в поєднанні з неспинним гулом великого колеса, здавалося, і без того вже заколисало немовля.
— Ми всі зморені і напружені, — проказав учений. — То, може, час і нам шукати собі місце і йти до сну?
— Мені не склепити очей, — із зітханням заткнула зброю за пояс жінка. — Все надто… дивно.
Решта кивнули. Мартін Силен розвалився на широкій приступці під кормовими вікнами. Він підібгав під себе ноги, хильнув вина і звернувся до Вайнтрауба:
— Діду, розкажи свою історію.
— Так, — підтримав його отець Гойт. Священик мав настільки виснажений вигляд, що більше скидався на живий труп, але його гарячкові очі палали. — Розкажіть. Нам треба встигнути вислухати всі оповіді й обміркувати їх перед приїздом.
Вайнтрауб провів рукою по голомозій голові.
— Моя історія нецікава, — пояснив він. — На Гіперіоні я вперше. З потворами не бився, героєм не став. Ви почуєте історію людини, для котрої епічна виправа — це виступити в аудиторії без шпаргалки.
— Тим паче, — наполягав Мартін Силен. — Снодійне нам не завадить.
