Останні п’ять ярдів Косичка біг до виходу в телепорт, теліпаючи правою рукою, так наче вона була поламана. Я знала про спричинену аудіотравматом агонію, в якій зараз горіли його нервові закінчення, і не заздрила йому. Щойно я припустила за ним, він озирнувся і ступив у портал.
Мауї-Заповітна. Тропічне повітря пахло океаном та рослинністю. Небо мало блакитний відтінок Старої Землі. Я одразу зрозуміла, що стежина веде до одного з небагатьох вільних плавучих островів, які тамплієри змогли вберегти від приборкання Гегемонією. Острів виявився великим, мабуть, із півкілометра з краю в край, і з широкої оглядової платформи біля вхідного телепорту, що оперізувала стовбур грот-дерева, було добре видно широке парусне листя, напнуте вітром, та стернове лоззя бразолійного кольору, яке ще довго тягнулося в кільватері. Вихідний портал знаходився лише у п’ятнадцятьох метрах нижче по сходах, але я одразу помітила, що Косичка дременув головною доріжкою у протилежну сторону, до гурту хиж і кіосків на березі острова.
Це було єдине місце, якраз посеред Екскурсійного маршруту, де тамплієри дозволили звести людські споруди, в яких утомлені пішоходи могли би перепочити, освіжитися та прикупити сувенірів на користь Братства тамплієрів. Продовжуючи тремтіти в мокрій як хлющ одежі, на якій розтанув сніг, я підтюпцем пострибала вниз по широких сходах. Навіщо Косичці здалися ті люди, що там тлумилися?
Але варто було мені побачити яскраві килимки, розкладені для вибору на прокат, і я одразу все збагнула. Килими-літуни заборонено в більшості світів Мережі, але на Мауї-Заповітній вони все ще традиційно побутували через легенду про Сірі. Менші двох метрів завдовжки і метр завширшки, стародавні забавлянки-цяцянки чекали туристів на прогулянки понад океаном і назад на плавучий острів. Якщо Косичка добіжить хоч до якого з них… Я рвонула в повноцінний спринт і перейняла лузійця за пару метрів від майданчика з килимками, кинувшись йому в ноги. Ми покотилися пляжем, розлякавши крикливих подорожувальників.
Мій батько вчив мене однієї речі, якою будь-яка дитина нехтує в мить небезпеки: великий добродій завжди дасть прочуханки маленькому добродію. Наші сили в цій ситуації були практично рівні. Косичка викрутився, скочив на ноги і, розчепіривши пальці та розвівши руки, став у позу східного одноборця. Ну, от тепер ми й побачимо, хто з добродіїв візьме гору над іншим.
Першим випало бити Косичці, який вдав, що нібито цілить у мене впрост лівою рукою з прямими пальцями, а натомість загилив ногою по корпусу в бік. Я ухилилася, але повний контакт припав на ліве плече, від чого заніміла вся рука.
Косичка відстрибнув. Я наступала. Він замахнувся правим кулаком. Я заблокувала удар. Шмагнув ребром лівої. Відбилася правим передпліччям. Косичка знову відскочив назад, крутнувся на місці і спробував із розвороту зацідити по мені ногою. Я гойднулася в сторону, зловила його ступню і повалила в пісок.
Косичка скочив на ноги. Я його знову повалила коротким лівим хуком. Він відкотився вбік і ще раз зіпнувся на коліна, миттю одержав копняка по лівому вуху, добрячого, але не розрахованого на те, щоб чоловіка вирубило.
І вже за секунду до мене дійшло, що я переоцінила силу свого удару, коли він скористався моєю необачністю та спробував чотирма пальцями пробити мені груди в області серця. Натомість поставив мені синця на кількох шарах м’язів трохи нижче і з правого боку. Тоді я чимдуж гупнула його кулаком по зубах, він заюшився кров’ю, покотився до води і завмер. Позаду люди бігли до порталу, гукаючи до інших, щоби хтось викликав правоохоронців.
Я підчепила гаданого кілера Джонні за косу, потягла його в прибій і вмочувала у воду, поки він не прийшов до тями. Перегорнула його на спину і трохи підняла за барки драної та заляпаної сорочини. У нас лишалася хвилина чи дві до
Косичка прикипів до мене скляним поглядом. Я його труснула і нахилилася понижче:
— Послухай, друже, — шепотіла я, — розмова буде коротка і відверта. Почнемо з того, хто ти і навіщо переслідуєш чоловіка, за яким сьогодні стежив?
Посилення струму я відчула ще до того, як побачила блакитне світіння. Я вилаялася і випустила лузійця з рук. Усе тіло Косички нібито враз убралося в електричний ореол. Я відскочила назад, але моє волосся вже стало сторчма, а комлог розривався від нагальних застережних сигналів. Косичка роззявив рота, намагаючись закричати, і стало видно, що зсередини він також повністю горить голубим огнем, наче в голофільмі з поганими спецефектами. Тканина його одягу зашипіла, почорніла та спалахнула. Нижче грудей проявилися сині плями, так ніби плавилася старожитня кіноплівка. Плями росли, зливалися і повзли тілом далі. Я зазирнула в порожнечу між ребрами і побачила, як у голубому полум’ї тануть органи. Чоловік іще раз вереснув, цього разу вголос — зуби й очі лузійця глитав синій огонь.
Я відступила на ще один крок.
