Тепер Косичка горів жовтогарячим та червоним полум’ям, у якому потонуло синє сяйво. Його плоть рвалася назовні, ніби зайнялися самі кістки. За якусь хвилину чоловік перетворився на курну карикатуру з обвугленого м’яса. Тулуб скорчився до стародавньої пози карлика-боксера, в якій завжди застигали всі жертви вогню. Я роззирнулася, прикриваючи рот рукою та вивчаючи обличчя нечисленних спостерігачів. Раптом хтось із них був причетний до цього? У відповідь на мене дивилися широко розплющені перелякані очі. А тим часом високо вгорі з телепорту роз’явилися сірі однострої охорони.
Біля першого килима-літуна я опинилася в три стрибки, намагаючись на бігу згадати, які нитки треба було задіяти, коли я ним уперше ширяла в повітрі два десятиліття тому. Я відчайдушно натискала різні комбінації.
Килимок вирівнявся та напружився і піднявся на десять сантиметрів над землею. Тепер, коли охоронці добігли до людей, я вже могла розчути їхні крики. Якась жінка з Малого Ренесанса в незугарній сукні тицьнула в мій бік. Я зіскочила з килимка, згребла в оберемок усі інші сім килимків і знову вмостилася на своєму. Заледве намацавши під купою рогожі потрібний візерунок, я дала команду «вперед» і різко зіпнулася в повітря, мало не звалившись у воду.
Віддалення п’ятдесят метрів, висота — тридцять. Я поскидала решту килимків у воду і зробила поворот, аби подивитися, що коїться на березі. Біля обгорілих решток згуртувалися сірі однострої. Ще один махнув у моєму напрямку сірим жезлом.
Тонкі голочки болю зашпорами зайшли в руку, плечі й шию. Повіки опустилися, і я мало не зісковзнула з килимка вправо. Я схопилася за дальній його край лівою рукою, а задубілими пальцями правої набрала код підйому. Поки ми набирали висоту, я пошаруділа по правому рукаві — напульсник був порожній, я загубила травмат.
Ще за хвилину я випросталася, струшуючи останні сліди ефекту аудіотравматичного променя, хоча пальці й досі горіли вогнем і розколювалася голова. Плавучий острів лишився далеко позаду і зморщувався з кожною миттю лету. Століття тому ці острови випасали зграї дельфінів, яких сюди завезли під час Гіджри, але під час умиротворення планети Гегемонією, що тут змагалася з Повстанням Сірі, більшість морських ссавців загинула, і тепер острови апатично собі подорожували, катаючи в себе на спині вантаж туристів та власників курортів із Мережі.
На обрії я пошукала інші острови, натяк на берегову лінію рідкісного тут суходолу. Проте ж нічого! Точніше, блакить неба, безкрайність океану, пухкі віхті хмар на далекому заході. Або ж сході?
Я зняла з карабіна на поясі комлог і вже була набрала загальний код доступу до інфосфери планети, аж раптом спинилася. Якщо правоохоронні органи мене вже переслідують, то їхнім наступним кроком стане визначення мого розташування і вислання навздогін екранольота чи «емтешки» охорони. Я не була впевнена, що вони здатні простежити мій ввімкнутий комлог, але зайвий раз допомагати їм також не хотілося. Я перемкнула комлог у режим очікування і ще раз озирнулася.
Молодець, Брон. Ледве сунути вперед на двохстах метрах, коли в нитях килима-літуна заряду лишилося хтозна-скільки… мало?., а до землі тисячі або й більше кілометрів. Ще й загубилася. Чудово. Я склала руки на грудях і розслабилася, щоби помізкувати.
— Пан-Ламіє? — я мало не вивалилася з килима від тихого голосу Джонні.
— Джонні? — витріщилася я на комлог. Він і досі був у режимі очікування. Індикатор загальних частот не світився. — Джонні, це ви?
— Звісно. Подумав, що вмикатися ви не збираєтесь.
— Як ви мене вичислили? На якій ви частоті?
— Це не важливо. Куди ви прямуєте?
Я розсміялася і сказала, що не маю ані найменшої гадки.
— А ви можете мені зарадити?
— Зачекайте. — На куцу мить запанувала пауза. — Гаразд. Я вас бачу на картах метеосупутників. Страх як примітивно. І дуже добре, що на килимі є пасивний транспондер.
Я перевела здивований погляд на свого літуна — циновку між мною та довгим шляхом у прірву над морем.
— Справді? Інші мене також можуть вистежити?
— Могли, — підтвердив Джонні. — Але я виставив перешкоди на цій конкретній частоті. Отже, куди ви хочете вирушити?
— Додому.
— Не впевнений, що це буде мудрим рішенням після смерті… е-е… нашого підозрюваного.
Я примружилася. Мене обійняла раптова підозра.
— Звідки вам про це знати? Я ще нічого не розповідала.
— Годі-бо вам, пан-Ламіє. Всі частоти правоохоронців шести планет тільки про це й тріщать. У них ваш добротний портрет.
— Дідько.
— Саме так. То куди ви хочете відправитися?
— А ви самі де? — спитала я. — У мене?
— Ні. Я зібрався і пішов, тільки-но про вас заговорили на закритих частотах. Я… біля телепорту.
