«Жирандоль» — старезний плоскодонний буксир, який тягне за собою п’ять барж, геть ніби мама, в поділ спідниці якої вчепилася обідрана дітлашня. Три дворівневі суденця транспортують пакунки різноманітного краму, який продаватимуть або й мінятимуть на щось інше на тих нечисленних плантаціях та в населених пунктах по берегах ріки. Дві інші пропонують таку собі подобу нічлігу для тубільного населення, яке подорожує Кансом, хоча в мене склалося враження, що деякі з їхніх пасажирів тут прописалися на постійно. Моє особисте ліжко — заплямований матрац і схожі на ящірок комахи по всіх стінах.
Після дощу всі виходять на палубу дивитися, як понад холонучою річкою здіймається вечірній туман. Тепер повітря спекотне і перенасичене вологою майже цілий день. Старий Каді говорить, що я спізнився для подорожі дощовим та вогняним лісами і не встигну проскочити повз неактивні дерева тесла. Що ж, подивимося.
Сьогодні туман схожий мені на душі померлих, що сплять під темним плесом річки. Останнє дрантя пообідніх хмар розсіюється у верхівках дерев, і в цей світ повертається колір. Я спостерігаю, як лісові нетрі переливаються барвами від жовтого хрому до прозорого шафрану і поволі вигорають спершу до вохри, а потім до умбри і, зрештою, — сутіні. На борту «Жирандолі» Старий Каді світить ліхтарі та канделосфери, що теліпаються на прогнутих балках верхньої палуби. Тим часом як джунглі, ніби намагаючись не програти в цьому змаганні, починають слабко фосфоресціювати вогниками-гниличками, і підсвічені ними сяй-пташки та різнобарвне павутиння перепурхують з гілки на гілку в темнішій, верхній частині крон.
Маленький гіперіонівський місяць сього вечора не проглядається, але ця близька до свого сонця планета летить у на диво захаращеному космічним сміттям просторі, так що поночі її небеса нерідко ілюмінують зорепади. От і сьогодні метеорів вродило рясно. І вибираючись на широкий плес, ми спостерігаємо над головами їхні яскраві сліди, що сплітаються докупи в цілі сузір’я. Це плетиво довго лишається на сітківці очей, і коли я понурюю очі до темної води, то бачу в її гладіні те саме оптичне відлуння.
На сході яскраво палає крайнебо, і Старий Каді пояснює, що то орбітальні дзеркала, які освітлюють декілька великих плантацій.
Надворі надто тепло, щоби вертатися назад до каюти. Я розгортаю тоненьку підстилку на даху баржі і спостерігаю за виставою небесних огнів, а внизу тим часом тубільці гуртуються сім’ями і заводять нав’язливих пісень говіркою, яку я навіть не намагався опанувати. З думок не йдуть далекі бікура, здіймаючи непогамовану хвилю бентежності.
Десь у лісі голосом наляканої жінки верещить якась звірина.
Нарешті на плантації Пересебо. Хворий.
Страшенно занедужав. Гарячка, аж усього трусить. Учора цілий день блював чорною жовчю. Злива оглушає. Всю ніч хмари в небі підсвічені з орбітальних дзеркал. Складається враження, ніби це горить небо. Пропасниця.
Про мене турбується жінка. Купає мене. Мені не соромно — я надто хворий. Волосся в неї темніше від більшості місцевих. Маломовна. Чорні, лагідні очі.
Господи, це ж треба настільки захворіти у такій далечині від дому.
вона чекає пілглядає приходить з дощу навмисно в тонкій сорочкі спокутує зна, хто я такий пала шкіра підтонкою бавовною темні соски знаю знаю хто вони хто підгляда, тут чую їхголоси у ночі купають мене в труті палає думаютЬ я не знаю але я чую їх голоси за дощем коли крик припини припини припини де там тої шкіри вже, внизу все червоне я відчуваю дірку в щокі і коли відшукаю пулю, то виплюну геть геть agnusdeiquitolispecattamundi miserer nobis misere nobis miserere[33]
Господи, дякую Тобі, що порятував од недуги.
Сьогодні поголився. Сам доліз до душу.
Семфа допомогла приготуватися до візиту розпорядника. Я чекав на бурмила і грубіяна, бо саме такі працювали на току за вікном, але до мене завітав спокійний чорношкірий чоловік із трохи шепелявою говіркою. Охочий помогти. Я сильно переймався про те, чим розплачуватимуся за лікування, а він мене переконав, що не братиме ніяких грошей. Ба більше — він допоможе мені з провідником у гори! Сказав, що сезон уже добігає кінця, але якщо я стану на ноги за десять днів, то ми встигнемо проскочити через огнеліс і дійти до Розколини ще до того, як дерева тесла ввійдуть у повну силу.
Коли він пішов, ми трохи погомоніли із Семфою. Три гіперіонівські місяці тому її чоловік загинув від нещасливої пригоди під час збору врожаю. Сама вона походила із Порт-Романса і шлюб із Мікелем став для неї справжнім порятунком, тому назад вона вертатися не стала, а залишилася на плантації різноробом. Я її добре розумію.
Вона зробила мені масаж, і тепер я спатиму. Останнім часом мені постійно сниться матір.
Десять днів. За десять днів я буду готовий.
