Щонайменше сотня електричних дуг гримнули в небі впродовж перших десятьох секунд, коли дерева тесла у своїх дебютних спазмах вивільнили знавіснілу енергію. Менш ніж у тридцяти метрах від нас вибухнув прометей, розкидаючи охоплене полум’ям гілля в радіусі п’ятдесяти метрів. Зайнялися та зашипіли навколо нашого маленького таборища громовідводи-розрядники, відбиваючи одну електричну дугу біло-синьої смерті за другою. Щось проверещав Тук, але під такою навалою шуму та світла годі було розчути бодай один людський звук. Поруч із припнутими гібридами зайнялися вогнем звислі пасма феніксу, і нажахана тварина, хоч і стриножена та зашорена, все одно зірвалася і чкурнула геть, проскочивши між розжареними прутами громовідводів. Тієї ж миті півдюжини електричних дуг сіпнулися від найближчої тесли до сердешної тварини. У якусь божевільну секунду мені навіть здалося, що я бачу, як світиться крізь кипіння плоті її кістяк. Звірину скорчили перейми, од яких вона підлетіла вгору і просто припинила своє існування.
Три години ми спостерігали за кінцем світу. Два розрядники не витримали і впали на землю, але інші вісім справно працювали. Ми з Туком скрутилися в калачики у розжареному наметі. Дихати ми могли завдяки осмотичним маскам, що відфільтровували достатню кількість охолодженого кисню із надмір перегрітого, задимленого повітря. Однак вижили ми тільки завдяки відсутності підліску навколо нас і вправному розташуванню табору, який Тук розбив далеко від інших цілей в укритті азбестника. Лише це і ще вісім громовідводів з армованого сплаву стоять між нами і вічністю.
— Здається, вони добре справляються, — прокричав я Туку крізь шипіння, тріск і гуркотіння грому.
—
Я киваю і сьорбаю трохи літепла крізь соломинку осмотичної маски. Якщо я виживу цієї ночі, то завше дякуватиму Господу за його щедрість і нагоду побачити це видиво.
На курне північно-східне узлісся ми з Туком вийшли вчора опівдні, хутко розбили табір на березі маленького струмка і проспали 18 годин поспіль, компенсуючи три безночі, коли ми не змогли склепити очей, і два безумні дні, впродовж яких довелося неспинно йти кошмарними згарищами та пожежами. На підступах до крутосхилого кряжа, що позначав край вогнелісу, куди б ми не подивилися, то бачили стручки із зернятами та шишки, що вже буяли новим життям вогненних біологічних видів, які були згоріли в полум’ї попередніх двох ночей. П’ять громовідводів усе ще функціонували, але ні в мене, ні в Тука не було бажання випробовувати їх у роботі ще одну ніч. Єдиний живий гібрид повалився із ніг та помер, щойно ми зняли з нього тяжкі сумки.
Сьогодні я прокинувся на світанку від звуків потічка, що жебонів поруч. Уздовж його берега я пройшов десь із кілометр на північний схід, дослухаючись до того, як поступово нижчав його голос. І раптом струмок зник із моїх очей.
Розколина! Я ледве не забув про пункт нашого призначення. І сьогодні вранці, плутаючи в тумані та невпевнено стрибаючи із одного мокрого каменя понад усе ширшим потічком на другий, я скочив на останню брилу, мало не заточився, відновив баланс і подивився вниз, куди зривався водоспад — на серпанок, скелі і річку — з висоти три тисячі метрів.
Розколина не утворювалася внаслідок ерозійних процесів на високому плато, подібно до легендарного Великого каньйону на Старій Землі або Тріщини Світу на Хевроні. Попри бурхливі океани та материки, схожі на земні, з погляду тектоніки Гіперіон — фактично мертва планета. В цьому відношенні вона більше схожа на Марс, Луз або Армагаст, де континентальний дрейф відсутній. І так само, як і на Марсі та Лузі, вплив на Гіперіон справляють його Глибокі льодовикові періоди, чия регулярність тут пов’язана ще і з циклом тривалістю тридцять сім мільйонів років, зумовленому довгим еліпсом нині віддаленого компонента подвійної системи — карликової зірки-супутника. Комлог порівнює Розколину із Долиною Маринер[35] на Марсі до його тераформування, адже поява обох пов’язана з ослабленням кори планети внаслідок чергування періодів мерзлоти і танення впродовж багатьох тисячоліть та подальшого вимивання порід підземними річками, такими як Кане. Відбувалися масивні зсуви грунту та провали, що зрештою й утворили довжелезний шрам у гористій частині материка Аквіла.
