Я почав розуміти інші речі. Вчора, оглядаючи північні околиці, я натрапив на рештки того першого корабля — «ембріоносця» — іржаву, оповиту лозою металеву руїну в розсипі скель на краю вогнелісся. Продираючись навкарачки поміж голими шпангоутами старожитнього космічного човника, я уявляв собі радість його сімдесятьох пасажирів, які змогли вижити під час аварії, їхню коротку подорож до Розколини, подальше відкриття базиліки і… і що далі?.. Всі подальші припущення не мають сенсу, але підозри від цього не зникають. Завтра я ще раз спробую провести медичне обстеження бікура. Не виключено, що тепер, коли я «належу хрестоформі», вони дозволять це зробити.
Щодень я оглядаю себе з допомогою медсканера. Нематоди нікуди не діваються — одного разу вони здаються товстішими, іншого — такими самими, що й раніше. Я впевнений — це паразит, але в мене немає жодних його ознак чи симптомів. Я вглядаюся у своє обличчя в озерці біля водоспаду і бачу той самий довгобразий лик, який навчився не любити впродовж останніх років. Сьогодні вранці, роздивляючись себе у воді, я широко роззявив рота, уявляючи, що от зараз побачу, як сірі волокна і кубельця нематод проростають із піднебіння та глибини горлянки. Нічого там не було.
У бікура немає статі. Мова не про целібат, не про гермафродитів і не про недорозвиненість — просто немає статі. Вони позбавлені як зовнішніх, так і внутрішніх статевих органів, як дитячі ляльки з плинопіну. Я не знайшов жодних атрофованих пенісів, яєчок або відповідних жіночих органів, так само як і слідів хірургічного втручання.
Оглянути себе дозволив Бета. Медсканер підтвердив те, в що мої очі вірити відмовлялися. Дель і Тета також погодилися на обстеження. Я переконаний на сто відсотків, що решта П’яти дюжин і десятка також позбавлені статі. Я не знайшов жодного натяку на те, що їх коли-небудь хтось… змінив. Я готовий навіть заявити, що вони такими
Закінчивши з їх медскануванням, я роздягся і обстежив себе. Хрестоформа випинається на грудях, ніби рожевий шрам, але я й досі чоловік.
Чи надовго?
Альфа мертвий.
Три ранки тому, коли він упав, я був із ним. Це сталося за три кілометри на схід, ми збирали бульбу челми серед каміння-кругляків на краю Розколини. Два дні до цього без угаву дощило, і на скелях було досить слизько. Я собі дряпався, тільки зирк — відірвав погляд від землі — і побачив, як Альфа втратив рівновагу і посунувся широкою пласкою брилою геть у провалля. Він не кричав. Тільки одяг його зашелестів по гірській породі, і нудотно чвакнуло, ніби диня зірвалася з вісімдесятиметрової висоти та гупнула на кам’яну терасу внизу.
Цілу годину я шукав стежку, щоби спуститися до нього. Але ще до початку зрадливого сходження вниз я вже знав — допомагати пізно. Та це мій обов’язок.
Тіло Альфи заклинило між двома здоровецькими каменями. Найпевніше, помер він миттєво. Руки-ноги подробило, праву сторону черепа розтрощило. Кров і мозок налипнули на вологу скелю, немов сліди якогось печального пікніка. Я плакав, коли стояв над маленьким тільцем. Не знаю чому, але плакав. Отак у сльозах я його соборував і молився Богу, щоби він прийняв душу цієї сердешної, позбавленої статі особи. Згодом я обмотав небіжчика ліанами і, виснажений, заледве видерся вісімдесятиметровим схилом бескиду нагору, тягнучи побите тіло Альфи за собою і часто зупиняючись, аби перевести подих.
У селі бікура труп Альфи мало кого зацікавив. Тільки через деякий час підійшов Бета із півдесятком одноплеменців, щоби збайдужілим поглядом повитріщатися на небіжчика. Ніхто в мене не поцікавився, як той помер. А вже за пару хвилин невеличкий натовп розійшовся.
Трохи потому я відніс тіло Альфи на згірок, де багато тижнів тому я поховав Тука. Я копав пласким каменем йому мілку могилу, коли об’явився Гамма.
— Що ти робиш? — поцікавився він.
— Ховаю його, — відказав я, обіпершись на товстий корінь челми, надто втомлений для розлогих пояснень.
— Ні! — Слова пролунали як наказ. — Він належить хрестоформі.
Я уважно подивився Гаммі вслід, коли той хутко подибав назад у село. Поки його не було, я прикрив тіло Альфи грубою рогожкою з волокна.
