Гіперіон полностью

Безсумнівно, Альфа помер істинною смертю. І йому, та й усьому Всесвіту, зараз абсолютно байдуже, належить він хрестоформі чи ні. При падінні він позбувся майже всього одягу, а разом із ним і гідності. Права сторона черепа луснула, і тепер він виглядав спорожнілим, немов шкарлупа з’їденого під час сніданку яйця. Одне око, над яким поступово густішала полуда, сліпо витріщалося в небо Гіперіона, а інше ледачо визирало з-під напівзакритої повіки. Грудна клітка Альфа була розтрощена на дрібні уламки, що попротикали шкіру. Обидві руки були зламані, ліву ногу викрутило і заледве не відірвало. З допомогою медсканера я провів поверхову автопсію і виявив серйозні внутрішні ушкодження, навіть серце горопахи від сили удару об скелі просто розчавилося.

Я простягнув руку і торкнувся холодної плоті. Труп уже задубів. Пальцями пробіг по хрестоподібному рубцю на грудях і відразу ж відсмикнув руку. Хрестоформа була теплою.

— Відійди.

Я підвів погляд і побачив Бету з іншими бікура за його спиною.

Чомусь мені здалося, що якби я миттю не посунувся далі від небіжчика, мене одразу тут би й порішили. Відступаючи вбік, я раптом усвідомив наляканою частиною свого розуму, що П’ять дюжин і десяток перетворилися на П’ять дюжин і «дев’яток». Тоді це мене чогось розвеселило.

Бікура підняли тіло і рушили з ним назад до села.

Бета поглянув на небо, зиркнув на мене і проказав:

— Уже майже час. Підеш з нами.

Ми спустилися в Розколину. Небіжчика обережно склали в корзину із лози, прив’язали міцніше й опустили разом з усіма.

Промені сонця ще не осявали базиліку ізсередини, коли бездиханного Альфу вклали на широкому вівтарі, позбавивши його решток одягу.

Не знаю, що я чекав далі: проведення якогось обряду чи просто на акт канібалізму. Навряд чи мене б щось здивувало. Натомість один із бікура з першими снопами кольорового світла в храмі здійняв руки і протяжно проспівав:

— Ти будеш іти шляхом хреста всі свої дні.

П’ять дюжин і десяток попадали на коліна і повторили речення. Я лишився стояти. Мовчки.

— Ти будеш іти шляхом хреста всі свої дні, — промовив маленький бікура, і базиліка відповіла йому відлунням хору голосів, що вторили йому. Світло кольору консистенції загуслої крові кинуло велетенську тінь хреста на протилежну стіну вдалині.

— Ти належатимеш хрестоформі сьогодні і назавжди, — линув речитатив на фоні все дужчого вітру надворі і квиління органних труб каньйону, що розпиналися голосом мордованої дитини.

Коли бікура припинили спів, я не став шепотіти «амінь», а тільки провів їх поглядом, коли вони всі розвернулися і вийшли, немов розбалувані діти, які повністю втратили цікавість до своєї іграшки.

— Немає причини лишатися, — проказав мені Бета, коли всі інші пішли.

— Я просто хочу, — похитав головою я, чекаючи на його наказ забиратися звідти. Але Беті було все одно, він здвигнув плечима і покинув мене на самоті. Світло зблякло. Я рушив надвір поспостерігати за заходом сонця, і коли я повернувся, все почалося.

Колись давно, ще в школі, нам показували прискорене голографічне відео, на якому було записано, як розкладається трупик тушкана. Повільний природний процес із переробки органічного матеріалу в ньому перетворювався на тридцятисекундний ролик ніби з фільму жахів. Крихітне його тільце надималося до комічних пропорцій, у плоті з’являлися виразки, потім в очницях, роті і відкритих ранах ні з того, ні з сього вже копошаться гробачки, і нарешті раптово й несподівано справжня зграя личинок обгризає скелет начисто до кісток, що оголяються подібно до штопора, коли той витягають із корка (не можу підібрати більш годящих слів, аби це описати). Комашня гасає справа наліво, від голови і до хвоста, в прискореній круговерті спіралі нищення падла, від якого лишається тільки кістяк, хрящі і шкура.

І от зараз я стояв перед тілом людини.

Згасало останнє проміння сонця, а я стояв як укопаний і не міг відвести погляду. В дзвінкій тиші базиліки не лунало жодного звука, лише серце гупало у вухах. Я спостерігав, як труп Альфи спершу пройняли корчі, і він легко завібрував, мало не злетівши над вівтарем у спазматичному гвалті подальшого раптового розкладення тіла. Кілька секунд мені здавалося, що хрестоформа збільшилася в розмірі та наситилася в кольорі, прибравши барви сирого м’яса, а потім навіть здалося, що я бачу плетиво тих самих волокон і нематод, на яких тримався напіврозкладений труп, схожих на металевий каркас танучої в печі скульптури. Плоть текла.

Я просидів у базиліці всю ніч. Майданчик навколо вівтаря підсвічувало сяйво від хрестоформи на грудях Альфи. А коли небіжчик смикався, на стінах починали танцювати химерні тіні.