Але ніхто не постукав у двері, і тому, окрім гуркоту, саундтреку до тривожного фільму, ніщо не підтверджувало ані надію, ані потребу змиритися і вдихнути повітря після остаточного кінця. Одна рука врешті-решт занурила жарину в кришталеву попільничку, вона розсипалася на тисячу мікроскопічних вогників, рука потягнулася за сірником, спалах освітив два жіночі обличчя й одне чоловіче і підпалив ґніт, що визирав зі склянки, наповненої наполовину водою, наполовину харчовою олією.
Чоловік підвівся, глибоко зітхнув і пошкандибав по автомобільний акумулятор. Обережно з'єднав якісь дроти — і з великого негритянського «ґетто-бластера» долинула вже віддалена мелодія, а потім запищав сигнал точного часу: «Рівно двадцять перша година. Ви слухаєте новини. Сьогодні вирушив із офіційним візитом, сімнадцять убитих і вісімдесят п'ять поранених, під артилерійським натиском агресора в ході панічної втечі, міністр з гуманітарних питань Республіки Франція вклонився жертвам, повідомляє наш постійний кореспондент на вільних територіях, новий злочин агресора, на чемпіонаті світу з вітрильного спорту, байдарки у відкритій акваторії, наші отримали найгучніші овації, люди плакали, погода буде дощова і вітряна». Барабани грали марш, чоловічий голос співав «Я не від смерті помру, я помру від любові», чоловік від'єднав дроти від акумулятора, музика тривала ще якусь секунду.
Вісім років тому Давор зі скаутами був у літньому таборі біля озера Борачко[39]. Складав іспит на скаута-розвідника. Йому та ще шістьом хлопцям цілий день не можна було говорити, вони мусили переночувати в лісі й перейти підвісний міст через Неретву. Наступного дня шестеро повернулися, а Давора не було. Табір кинувся на пошуки, викликали міліцію з Коніца, в квартирі дзвонив телефон, чоловічий голос питав, які Давор мав схильності, чи демонстрував ознаки патологічного страху, чи боявся темряви, як реагує на самотність. Батько відповідав голосом божевільного, мати й сестра сполотніли, запанувала паніка. Давора надвечір знайшли в лісі біля Главатічева[40], він сміявся і щось показував жестами. Тільки коли начальник табору сказав, що він може говорити, малий холоднокровно заявив: загубився через те, що, на відміну від шістьох шахраїв, вирішив стати справжнім розвідником і таки перейти міст. Наступного дня табір згорнули, намети склали, залишилися тільки правильні геометричні фігури на сухій траві й темний слід скаутської ватри.
Біля півночі старша жінка підлила ще олії в склянку, ґнотик якийсь час тріскотів, чоловік знову підключив дроти до акумулятора. Жіночий голос повторив ті самі новини, гуркіт зробився синкопованим, відлуння вибухів рівними хвилями мандрувало з одного краю міста до іншого, нізвідки з'явився такий звук, мов котячі кігті шкребуться по склі, спершу зрідка, а потім звук став густим. Молода жінка підійшла до вікна, притулила долоню до скла й уперше заговорила:
— Здається, перша весняна злива, і вже до ранку перетвориться на сніг. Не падав, коли була його пора, то тепер мусить. Не буває зими без снігу, все сподіваєшся, що не випаде, а він осьде — на першій черешні.
Пішла до ванної, винесла дві алюмінієві миски і вийшла під дощ. Коли повернулася, голова її була всіяна краплями, що при світлі каганця переливалися, як ртутні кульки. Виглядало так, ніби вода відмовляється всотуватися в її волосся і вона може пальцями визбирати її по краплі. Знадвору долинав новий металевий звук — струмінь із ринви наповнював миски.
Старша жінка все ще затискала колінами забуту пляшку з олією. Глянувши на себе, побачила, що сукня вся поплямована.
— Ти забарикадував усі вікна, світла Божого в кімнаті нема. Інші запалюють свічки о дев'ятій, а ми о шостій мусимо. Здуріємо в цій темряві.
Чоловік глянув на неї, стиснув праву руку в кулак, кілька секунд заклякло тримав її перед обличчям, ніби готуючись розкричатись, різко розтиснув кулак, побарабанив пальцями по столу, підвівся і вийшов надвір. Спочатку долинув тріск гілок і шелест мокрого листя, а потім стало чути, як чоловік відриває дошки, якими забите вікно, скидає мішки з піском, вони глухо вдаряються об землю і лускають. За декілька хвилин почувся і його задушений голос:
— Задоволена?
Старша жінка зітхнула, молодша нервово ляснула по колінах, чоловік мовчки зайшов у кімнату, сів на ліжку і закурив нову цигарку. У ту ж мить закурили й обидві жінки. У домі була домовленість, за якою кожен курить по п'ять цигарок на день. Норму давно було перевищено в кілька разів.