Наступного дня новий наступник на це ж запитання відповідав «Не знаю», але отримував такого ж ляпаса.
— Якщо ти не знаєш, півнику, як Муса дере козла, як ти посмів Мусі на очі з'явитися!
Якби зеничани не вирішили захопити село Д. і воєвода не мусив нарешті протверезіти, мабуть, усі повнолітні чоловіки побували б у нього в заступниках, кожного би він в день призначення поплескав по плечі, і кожен би свою офіцерську кар'єру закінчив із ротом, повним крові.
Село Д. обстрілювали з військових та мисливських гвинтівок, впало й кілька мінометних снарядів. Воєвода Муса поставив нападникам ультиматум: або вони забираються, або він зрівняє із землею Зеницю. Ті притихли, а Муса знову почав пиячити. Однієї ночі порозбивав усе начиння на командному пункті і вартовому одним рухом руки відірвав вухо. Селян попередив, щоб не стріляли без його команди, і нікому не спало на думку його не послухатися.
Страх повз селом Д. — і через Мусу, і через зеничан. Але люди вірили, що одного дня, коли воєвода прийме рішення, Зениця просто зникне. Якщо його так бояться свої, то балії[43] та усташі просто в штани накладуть.
Супротивник, зі свого боку, був істотно збентежений поведінкою Муси. Він не збирався ні стріляти, ні вести переговори. Коли керівництво міста намагалося встановити зв'язок із селом Д. та намовити їх на мирну капітуляцію, воєвода горлав у телефонну слухавку, лаявся і сипав такими прокльонами, що кров холола в жилах. З ним неможливо було розмовляти, неможливо було погрожувати, не можна було й запропонувати, щоб за пару тисяч марок він здав село Д. і пішов своєю дорогою. Крім того, його прокльони не були просто собі пустими словами, вони пекли так, ніби чоловік відкрив якесь вікно в підземний світ і відчув пекельне полум'я. Це було зло в чистому вигляді, з яким не можна домовитись, не можна ані обдурити, ані підкорити його; воно нічого не вимагає і не очікує.
Вирішальний напад на село Д. розпочався після місяця чекання. Цього разу вирішили не зважати на погрози Муси, а йти до кінця. Обруч стискався, Муса горлав, люди гинули зі зброєю в руках, але їм було заборонено розстрілювати Зеницю з гармат. Ніхто не розумів, що за ідея-фікс засіла у воєводи в голові, але краще було загинути від кулі, ніж багато розумувати й постраждати від руки Муси.
На третій день він таки стрельнув трьома гранатами по місту, але не витягнув з них запобіжників. Гільзи весело проскакали по зеницьких вулицях і затихли, закотившись у непомітний куток. Того вечора Муса зібрав усіх чоловіків на селі та пообіцяв, що кожному з них власноруч відірве голову, якщо негайно під командний пункт не притягнуть всю зброю, що мають. Потім зателефонував у командування Зениці та повідомив, що завтра опівдні вони можуть увійти в село Д.
Навіть почувши постріл, селяни не наважувалися зайти до командного пункту без дозволу Муси. Зеничани опівдні пройшли через все село і прочинили двері, за якими на підлозі, з простріленою скронею, з пляшкою ракії у лівій руці та іконою Святого Сави у правій, лежав страшний Муса. Селяни боялися його навіть мертвого, тому лише пошепки пробували пояснити зеничанам, що вони — не четники, і що це ЮНА їх змусила взятися за зброю. Ніхто, однак, так ніколи й не зрозумів, чому Муса не хотів обстрілювати місто.
Ніде нема таких погроз і прокльонів, як в Боснії. Їх вигадують довго, і не для того, щоб когось образити чи налякати, а щоб насамперед продемонструвати силу своєї уяви, яка має здолати уяву чужу. Найкращі прокльони — це ті, які пристосовуються до трансформацій культури й цивілізації. Так, скажімо, з механізацією села з'явився прокльон «Щоб твою дитину порізали бензопилкою і склали тобі в погріб на зиму!».
На очах у Саліха Ф. четники бензопилою порізали дружину і двох доньок. Його забрали у Манячу[44], щоб він там здох, але він не здох, а дочекався якогось обміну полоненими. Його перевезли у Градішку[45], потім у Карловац[46], а тоді до Чехії. Там він опинився в таборі для біженців, серед незнайомих людей, переважно боснійців. Неписьменний тугодум, він зробився ідеальною мішенню для загальних насмішок. З дня в день Саліх Ф. намагався запобігти провокаціям, випалити ефектну відповідь, вигадати щось оригінальне. Але завжди виглядав тільки дурнішим. Він потрапив у машину з сотання нервів, із якої вибратися можна тільки в два способи — або вкинути когось іншого замість себе, або вирішити проблеми кулаками.
Саліх Ф. того дня бився один проти цілого табору. Дістав неймовірних побоїв — спершу від боснійців, а потім від кордону чеської поліції. Після всього йому, зв'язаному й закривавленому, вручили офіційну заборону на перебування в усіх таборах для біженців на території держави. Він спакував речі (яких і не мав), вилаяв чехів, боснійців і того, хто всіх їх вигадав, і вирушив до Праги. Після п'ятдесяти кілометрів пішки він тріумфально увійшов до міста і одразу був заарештований. При собі не мав жодних документів, окрім таборової заборони.