Казка полностью

Перш ніж він устиг відповісти, з проходу під VIP-ложею вийшов мій старий заклятий друг Аарон, розмахуючи гнучкою палицею, наче диригент, який дає знак оркестру починати виконання першого номера програми.

— Всередину! — загукав він. — Всі всередину!

Айота побіг до спорядження в центрі поля, я — з ним. Більшість в’язнів хекали й відсапувались. Джая з Еріс нахилились, спершись руками на коліна, відновлюючи дихання. Потім вони приєднались до решти за столом з маленькими чашками. Я вихилив одну. Загалом це була вода, але в ній було щось кислувате, що викликало приплив енергії. Я все ще вільно дихав, та коли випив ту чашечку, то відчув, що дихаю на повні груди.

Разом із Аароном, тепер на полі було п’ятеро нічних солдатів, які півколом стояли перед нами. Ще двоє охороняли VIP. Тих, що витріщались на нас із парапетів, було легко порахувати завдяки їхнім блакитним аурам: дванадцять. Значить, всього дев’ятнадцять, і я подумав, що їх десь стільки й було, коли вони гналися за нами з Радар, а ми бігли до зовнішніх воріт. Двадцять, якщо врахувати Келліна, якого або не було, або він спостерігав з парапетів. Це були всі? Якщо так, то в’язнів насправді було більше, ніж охоронців. Я не хотів розпитувати Ая, бо Аарон, схоже, спостерігав за мною.

— Гарна пробіжка! — сказав Стукс.

— Краща за секс! — підтвердив Фреммі.

— Тільки не з тобою, — сказав Стукс.

— Так, — погодився Фреммі, — я справді даю гарний секс.

Я простяг руку по ще одну чашку, але один із наших охоронців замахнувся на мене палицею.

— Нє, нє, по чашці на клієнта, дитятко.

Правда, він сказав щось інше, а не «по чашці на клієнта».

Потім настав ігровий час, загалом не такий жорстокий, як футбольне тренування. Так і було аж до кінця.

Почалося з м’ячів. Їх було шістнадцять у трьох мішках. Вони нагадували пляжні м’ячі, але були вкриті якоюсь сріблястою речовиною, яка робила їх важчими. Наскільки я розумів, це й було срібло. У ньому я побачив своє спотворене відображення: замурзане обличчя, брудне волосся. Я вирішив не мити голову, хоч яка вона засмальцьована. Я не вважав себе «справжнім принцом, який прийшов, щоб урятувати нас», не міг урятувати навіть себе, але я не хотів виділятися. Я бачив у палаці камеру тортур і не мав бажання там гостювати.

Ми вишикувались у два ряди по п’ятнадцять. Хеймі був зайвий, і один з охоронців гнучкою палицею наказав йому підкидати й ловити шістнадцятий м’яч. Що Хеймі і робив, але досить апатично. Він усе ще задихався після підйому похилим коридором і незавершеної пробіжки по колу бігової доріжки. Він помітив, що я на нього дивлюсь, і усміхнувся у відповідь, але очі над усмішкою були спустошені. З таким же успіхом він міг зробити собі на лобі татуювання «Я ПОМРУ ПЕРШИЙ».

Усі інші перекидались обтяженими м’ячами — приблизно п’ять фунтів. У цій вправі не було чогось особливого — просто розминка рук і верхньої частини тіла, але чимало моїх співкамерників явно не тяжіли до спорту в колишньому житті, бо зчиняли багато незграбної метушні. Мені було цікаво: невже до повалення Монархії Метеликів (ненавмисний каламбурчик) усі вони були еквівалентом «білих комірців» у місці, яке називали Цитаделлю? Дехто був у непоганій формі, деякі мали хорошу підготовку — Ай, Еріс, Том, Аммет, — але решта були досить неповороткі. Тренер Гаркнесс назвав би їх клеєногими. Фреммі й Стукс були клеєногими, Джая і Дабл теж. Доммі мав гарні фізичні дані, але ж у нього кашель. Ще був Хеймі — Нікчема, як казав Айота.

Я був у парі з Айотою. Він зробив серію м’яких ударів, я — те саме. Нам сказали відступати на крок назад після кожної пари ударів. Через десять хвилин такої розминки нас знову погнали на пробіжку. Хеймі старався щосили, але скоро перейшов на крок. Цього разу я біг підтюпцем, загалом байдикуючи. Амміт легко наздогнав мене, хоча через карячконогість він розхитувався з боку на бік, як буксир на невеликій хвилі. Коли ми минули VIP-ложу, він звернув і знову штурхонув мене, тільки цього разу це був не штурхан, а старий добрий удар плечем. Я не чекав такого і заорав носом. Джая перечепилась через мене і з бурчанням упала на коліна. Інші нас обійшли.

Нарешті ми привернули увагу напиндюченого панства в ложі. Вони дивились на Джаю і на мене, тицяли пальцями, потішались і реготали так, як ми з Енді й Берті могли б зубоскалити з якогось дешевого фарсу в кіно.

Я допоміг Джаї підвестись. Один її лікоть кровоточив. Я запитав, чи вона в порядку. Вона сказала, що так, і побігла далі, бо тут-таки підскочив нічний солдат. Він замахувався палицею:

— Жодних доторків, дитятко! Нє, нє, нє!

Я підняв руку, почасти аби показати, що зрозумів, а більше для того, щоб відбити удар гнучкої палиці, якщо йому схочеться запустити її мені в обличчя.

Нічний солдат відступив на крок. Я наздогнав Амміта:

— Навіщо ти це зробив?