Казка полностью

Аарон відійшов до проходу під VIP-ложею, і там до нього приєднався Келлін. Сьогодні він був без смокінга; Верхов­ний Володар був у вузьких габардинових бриджах і білій сорочці з відкритим горлом під своєю аурою. Вони разом прямували до нас, і я відчув таке ж дежавю, як тоді, коли побачив тренувальне спорядження і стіл з напоями. Келлін і Аарон могли бути головним тренером і помічником. Це було не просто тренування для в’язнів, а серйозна справа. Незабаром мав відбутися «Чесний двобій», і я подумав, що Келлін з Аароном відповідальні за те, щоб це було гарне шоу.

— Палиці! — крикнув Аарон. — Тепер палиці!

При цьому в ложі всі пожвавились, виявляючи набагато більшу цікавість, ніж досі. Навіть нічні солдати, що несли варту на парапетах, аж наче виструнчились.

Ми пішли до плетеного кошика з бойовими палицями. Вони були схожі на дерев’яні мечі для тренувань у японських бойових мистецтвах, але без рукоятей — приблизно три фути завдовжки й звужені з обох кінців. Дерево було біле, гладеньке, тверде. Ясен, подумав я. Як бейсбольні бити для вищої ліги.

Келлін указав на Еріс. Вона вийшла наперед і взяла одну палицю. Потім він указав на Хеймі, і серце в мене трохи стиснулось. Він узяв палицю й тримав її обома руками за звужені кінці. Еріс тримала свою за один кінець. «Захист і напад», — подумав я. Жоден з них не видавав хвилювання, тільки в Хеймі було перелякане обличчя. Думаю, в нього були підстави.

— Вбий ворога! — гаркнув Аарон голосом, як ніколи сповненим дзижчання.

Еріс замахнулася своєю палицею. Хеймі парирував удар. Вона підійшла до нього збоку, і Хеймі знову відбив напад, але слабко; якби вона замахнулась щосили (чого вона не зробила), то, мабуть, збила б його з ніг.

— Вали його! — верескнув Келлін. — Вали його, суко паршива, бо я сам тебе завалю!

Еріс розмахнулася знизу. Цього разу Хеймі й не подумав відбиватись, і вона вдарила його ззаду під коліна. Він охнув і важко впав на траву. Ложа вибухнула оплесками. Еріс уклонилася їм. Я сподівався, що та компанія далеко й не помітила огиди на її обличчі.

Аарон вперіщив Хеймі по сідницях і ногах гнучкою палицею:

— Вставай! Вставай, купо гною! Піднімайся!

Хеймі ледве звівся на ноги. Сльози градом котилися йому по щоках, з ніздрів звисали шмарклі. Аарон замахнувся палицею для ще одного удару, але Келлін зупинив його одним порухом голови. Хеймі мав перебувати в сякій-такій формі, принаймні до початку змагань.

Еріс залишили для іншого суперника. Було багато парирування, але без сильних ударів. Вони відступили, і їхнє місце зайняла наступна пара. Так воно й пішло далі, зі штурханиною, розмахуванням палицями й парируванням, проте криків «вали його» чи «вбий ворога» більше не було. Правда, Стукс і Фреммі дістали прочуханки від одного з нічних солдатів за лінощі. З того, як вони це сприйняли, я зрозумів, що то не вперше.

Ай був у парі з Томом, Бернд — із Бултом, і врешті залишились я й Амміт. Я здогадувався, що Аарон спеціально так підлаштував, бо бачив штурхан, яким Амміт збив мене з ніг на біговій доріжці. А, може, те побачив Келлін звідкись, де він був перед виходом на поле.

— Палиці! — крикнув Аарон. Господи, як же я ненавидів цей дзизкучий голос. — Тепер ви двоє! Палиці! Подивимось, як ви впораєтесь!

Амміт тримав свою палицю за один кінець: напад. Він посміхався. Я свою тримав обома руками за кінці, впоперек тіла, щоб відбиватись. Принаймні для початку. Амміт уже не раз робив це і не чекав проблем з новачком. Може, мав рацію. Може, ні. Побачимо.

— Вбий ворога! — тепер цю команду вигукнув Келлін.

Амміт рушив на мене без вагань, розгойдуючись із боку в бік на своїх кривих ногах і сподіваючись затиснути мене між столом з напоями і кошиком з бойовими палицями, куди їх поскладали попередні спаринг-партнери після своїх поєдинків. Він підняв палицю і рубонув нею. У цьому рішучому розмахові не було місця сумнівам; він хотів дати мені по голові з такою силою, щоб я гарантовано отримав струс мозку, а то й гірше. У тому, щоб вивести мене з ладу, був сенс. Його могли покарати, але кількість мешканців підземелля скоротилася б до тридцяти, себто «Чесний двобій» було б відкладено, допоки не знайдуть ще двох цілих. Можливо, він навіть вважав, що таким чином геройськи постраждає заради команди, але я в це не вірив. Просто з якоїсь причини Амміт вирішив, що я йому не подобаюсь.

Я напівприсів і підняв свою бойову палицю. По ній він і поцілив замість моєї голови. Я схопився на рівні ноги, відштовхуючи його палицю і пхаючи його назад. Краєм вуха почув ріденькі аплодисменти з VIP-ложі. Я вибрався з-поміж кошика і столу, напираючи на нього й відтискаючи на відкритий простір, де міг максимально застосувати свою швидкість. Ясно, що її було замало, але й Амміт зі своїми кривими ногами зовсім не скидався на хорта.