Казка полностью

Його відповідь була точнісінько такою, яку я міг почути від будь-якого з численних тупоголових альфа-самців-­початківців, з якими займався спортом багато років. Якщо ви брали участь у змаганнях, особливо в середній школі, то знаєте, про що я. Це ті молодики, які закінчують тим, що у двадцять-тридцять років огинаються під парканами, де проходять тренування, обпиваються пивом і розбазікують про золоті деньочки своєї слави.

— А мені так захотілось.

Це означало, що Амміт потребує уроку. І якщо він його не отримає, то штурхани, стусани й підніжки ніколи не скінчаться.

Ми пробігли одне коло, потім нас відправили на кільця і звеліли підтягуватись. Половина моїх товаришів змогли підтягтися п’ять разів; шестеро чи семеро спромоглися на одне-два підтягування; я зробив дюжину підтягувань, а далі мені по-дурному закортіло повипендрюватись.

— Дивіться! — гукнув я Аю і Хеймі.

Я знову підтягся і виконав вправу «оббілуй кота»[57] — підняв ноги над головою, закинув їх назад і зробив ідеальний переворот на триста шістдесят градусів. Не встиг я приземлитися, як мене шмальнули по попереку, ще й навідліг. Спершу заболіло, а потім немов окропом облило й не відпускало.

— Без фокусів! — гаркнув Аарон. Від гніву його аура заяскравіла, а людська подоба, і так нетривка, майже зникла.

І ось такий собі фактик: вам може здатися, що з часом ви звикнете до того, що вас тримають у полоні живі мерці, однак звикнути до цього неможливо.

— Без фокусів! Зламаєш собі зап’ястя чи ногу, і я з тебе шкуру злуплю!

Я дивився на нього знизу вгору, сидячи навпочіпки, вишкіривши від напруги й болю зуби, спираючись на землю пальцями лівої руки. Аарон відступив на крок, але не тому, що злякався, а щоб мати якнайбільше місця для розмаху своєю чортовою палицею.

— Хочеш підійти до мене? Давай! Якщо тобі щось неясно, я тебе зараз навчу!

Я похитав головою, через що брудне волосся впало на лоб, і дуже повільно підвівся. Я був більший за нього і важчий фунтів на сто — він фактично був мішком з кістками, — але його захищала аура. Чи хотів я отримати удар струмом? Звісно, ні.

— Прошу вибачення, — сказав я, і на мить мені здалося, що він сторопів так само, як і Персі, отримавши від мене подяку. Він жестом наказав мені приєднатися до решти.

— Бігом! — гаркнув він на нас. — Ану побігли, мавпи!

Було вжито інше слово, а не мавпи, але відбулась чергова ментальна заміна. Ми пробігли ще коло (цього разу Хеймі навіть не намагався це зробити), випили ще порцію енергетичного напою, а потім нас повели до манекенів.

Аарон трохи відступив. Його замінив хтось із решти нічних солдатів.

— Перший, хто вб’є ворога, отримає торт! Торт першому вбивці! Підійдіть і виберіть по манекену!

Нас було тридцять один, а манекенів тільки дванадцять. Ай схопив мене за руку й прогарчав:

— Спочатку подивись, як це робиться!

Я не сподівався на таку корисну пораду, але був дуже задоволений цим. Підбадьорені можливістю отримати у винагороду торт, дванадцятеро моїх товаришів-бранців швидко виступили наперед, і кожен доторкнувся до обра­ної жердини, обмотаної мішковиною. Серед них були Еріс, Фреммі зі Стуксом, Дабл і Амміт.

— А тепер відійдіть!

Вони відступили аж до столу.

— І вбийте ворога!

Вони рвонули вперед. Більше половини з них ледь відсахнулись перед зіткненням — це було майже непомітно, але я побачив. Троє врізались у свої жердини на повному ходу. Еріс ударила щосили, але вона була худа, і пластина зі злісною фізіономією тільки ледь ворухнулась на вершечку жердини. Той самий результат був у хлопця, який теж не здригнувся перед зіткненням. Його звали Мерф. Удар Амміта не викликав сумнівів. Пластина з його жердини злетіла і впала футів за десять від нього.

— Торт для нього! — проголосив Аарон. — Ось цей отримує торт!

Глядачі у VIP-ложі на чолі з блідою жінкою зааплодували. Амміт підняв стиснуті в кулаки руки і вклонився їм. Не думаю, що він уловив сатирично-знущальні нотки тих вітань. Бо не був, як кажуть, найгострішим ножем у шухляді й найяскравішою лампочкою в хаті.

На місце першої дюжини стали наступні дванадцятеро, але Ай знову схопив мене за руку, і я залишився на місці. Цього разу нікому не вдалося збити диск. Серед тих, хто ще мав нагоду спробувати удачі, були Ай, Хеймі, Джая і я.

— Відійдіть!

Ми виконали команду.

— І вбийте ворога!

Я побіг до своєї жердини, опустивши й наставивши для удару праве плече — моє найсильніше, — навіть не думаючи про це. Я був абсолютно впевнений, що зможу вдарити по майже голій жердині достатньо сильно, щоб збити злючу морду-пластину. Але відсахнувся перед зіткненням, так само як і ті кілька в’язнів, за якими щойно спостерігав. Моя пластина майже не ворухнулась, тоді як Айотина зірвалась і полетіла майже на таку відстань, як в Амміта. Цього разу у VIP-ложі ніхто й не думав аплодувати; вони знову занурились у розмови.