Казка полностью

Але він би цього не зробив. Я це знав, Аарон теж. Пари для другого раунду були визначені, і він би не наважився переплутати розподіли, вдаривши мене так, що я міг знепритомніти або й померти.

Я пішов за рештою, а він цьвохнув мене палицею по стегну, роздерши штани. Спершу наче щось укусило, а потім аж запекло від гострого болю й потекла кров. Я навіть не писнув. Не збирався завдавати такої втіхи цьому дох­лому гадові.

Нас привели в ту саму кімнату для команд, за двоє дверей від кімнати для суддів, яка могла — могла — бути шляхом на волю. Плакатний щит уже стояв посеред кімнати, як і минулого разу, тільки цього разу список пар був коротший.

Отже, цього разу круті хлопці розподілені для заключного поєдинку. Я подумав, що він також був би непоганим, та незалежно від того, що станеться за наступні кілька хвилин, цей двобій не відбудеться.

Верховний Володар чекав нас, як і перед першим раундом, вбраний у свою химерну уніформу. Як на мене, в ній він скидався на диктатора якоїсь убогої центрально­аме­риканської країни, вирядженого з нагоди держав­ного свята.

— Ось ми й знову тут зібрались, — продзижчав він. — Деякі з вас трохи пошарпані, але, безперечно, готові і рвуться в бій. Що скажете?

— Так, Верховний Володарю, — сказав я.

— Так, Верховний Володарю, — вторували всі інші.

Він глянув на моє закривавлене стегно.

— Схоже, ти вже злегка поранений, принце Чарлі.

Я промовчав. Він обвів поглядом усіх присутніх:

— Ви ж так його називаєте? Принц Чарлі?

— Ні, Верховний Володарю, — заперечив Амміт. — Він просто мале паскуденя, яке любить задирати носа.

Келліну це сподобалось. Його людські губи злегка посміхнулись, а з-за них усе проглядав той вічний вишкір. Він знову звернувся до мене:

— Кажуть, справжній принц може літати в небі й змінювати форму. Ти вмієш літати?

— Ні, Верховний Володарю, — сказав я.

— А змінювати свою форму?

— Ні.

Він підняв свою гнучку палицю, товщу й довшу, ніж у його підлеглих:

— Ні що?

— Ні, Верховний Володарю.

— Отож-бо. Даю вам, дитятка, трохи часу причепуритись, — сказав Келлін. — Ви вже, будь ласка, вмийтеся гарненько, а тим часом обдумайте сьогоднішній бойовий розпорядок. Намочіть собі волосся й зачешіть назад — вони захочуть побачити ваші обличчя. Сподіваюсь, ви влаштуєте гарне шоу для його величності, як це зробили в першому раунді. Зрозуміло?

— Так, Верховний Володарю, — відповіли ми хором, достоту як слухняні першокласники.

Він глипнув — воно глипнуло — на нас бездонними баньками, ніби щось запідозривши. Потім вийшов, супровід — за ним.

— Тільки подивіться, — злісно зрадів Окка. — Я проти мертвого! Я б точно його переміг!

— Сьогодні всі переможемо або ніхто, — сказав я. Подивився на полицю, де рядочком було виставлено шістнадцять відер для миття. Так, навіть поставили одне для Ґаллі.

— Це точно, чорт забирай, — прогарчав Ай.

— Джая та Еріс — з обох боків дверей. Оті два відра мають бути заповнені до самого верху, якщо цього ще не зроблено. Всі інші візьміть відра, але пригніться. Станьте рачки.

— А навіщо? — запитав Бендо.

Я пригадав старий шкільний анекдот: Адам і Єва збираються вперше зайнятися сексом. «Відійди, люба, — ­каже Адам, — я не знаю, наскільки великою може стати ця штука».

— Бо я не знаю, що може статися.

«А ще тому, — подумав я, — що не можна користуватися феном, коли купаєшся. Так казала мама».

Але вголос я мовив:

— Гаразд, ми помиємо, але не себе. Це має спрацювати.

Звучало добре, але впевненості в мене не було. Я був упевнений лише в тому, що коли це станеться, то станеться швидко.

— Чую кроки, — прошепотіла Еріс. — Вони йдуть.

— Почекайте, доки зайдуть, — сказав я. — Вони вас не побачать, бо дивитимуться просто перед собою.

Я сподівався на це.

Обидві жінки підняли відра до рівня грудей. Решта стали рачки, кожне тримало напоготові повне відро. Амміт з Айотою прикривали мене з боків. Двері відчинились. Це були ті самі двоє нічних солдатів, які кілька днів тому супроводжували першу групу на перший раунд. Я спо­дівався побачити Келліна чи Аарона, але не здивувався. Та парочка мала бути на полі, керувати урочистостями.

Нічні солдати аж зупинились, побачивши, що ми поставали навкарачки на підлозі. Один запитав:

— Що це ви ро…

Я гаркнув:

— ДАВАЙ!

Джая та Еріс облили їх.

Кажу ж, я не знав, що може статись, але навіть уявити не міг того, що сталося насправді: вони вибухнули. Два яскраві спалахи на мить осліпили мене. Я почув, як щось — ні, чимало чогось — просвистіло над головою, і опік, схожий на укус бджоли, дзьобнув у плече. Я почув пронизливий вереск — бойовий клич чи то Джаї, чи то Еріс. Голова в мене була опущена, тож я не бачив, чий саме. А потім навколо пролунало кілька скриків болю.

— Встали! — крикнув я.