Ми вирвались у зовнішній світ — дехто ще й досі з відрами — і скупчились угорі на сходах, що вели до Шляху Ґаллієнів. Кемміт і Квіллі бурчали, несучи Фріда між собою. Я почув деренчання присадкуватого авто Верховного Володаря й побачив з десяток нічних солдатів, які бігли попереду нього, розтягшись по широкій вулиці. Я думав, що автомобільчик Келліна — єдиний моторизований транспортний засіб, який залишився в Лілімарі, однак помилявся. Ще один мчав попереду нічних солдатів, але, на відміну від електромобіля, він живився не електрикою. Він бібікав і бабахкав, наближаючись до нас. У передній частині цього драндулета стирчали величезні важелі кермування. Чотири колеса, оббиті металом, викрешували іскри з бруківки.
Спереду на високому сидінні громадилась Руда Моллі й тиснула на педалі, аж зі шкури пнулася, додаючи потуги двигуну драндулета. Її здоровенні коліна мелькали вгору-вниз. Вона схилилась над важелями, як скажена байкерка. Ми могли б випередити всіх і першими дістатись воріт, але вона швидко наближалась.
Я бачив стовпи з червоними й білими смугами, бачив клубок тролейбусних дротів, об який тоді мало не перечепився, і бачив зарості ожини, куди закинув свій рюкзак, щоб бігти трохи швидше. Я тоді не встиг і зараз не встигну. Ніхто з нас не встигне, хіба що той рюкзак і досі там лежить.
— Цю сучку беру на себе! — загарчав Айота, стискаючи кулаки.
— Я піду з тобою, — сказав Амміт. — Або піду, або пропади воно все пропадом.
— Ні, — сказав я. Мені згадався племінник Вуді Алоїзіус і те, як мати Рудої Моллі знесла йому голову з плечей. — Аю, зачекай.
— Але я можу…
Я схопив його за плече:
— Вона нас іще не побачила. Дивиться просто перед собою. У мене дещо є. Довірся мені. — Я подивився на інших. — Стійте тут усі.
Низько пригнувшись, я побіг сходами вниз. Ревучи й гарикаючи, драндулет наблизився до мене настільки, що було видно риси Рудої Моллі… проте вона все ще дивилась прямо перед собою, мружачись — можливо, через короткозорість — і сподіваючись ось-ось побачити, як наш натовп біжить до воріт.
Мабуть, я міг би застукати її зненацька, аж раптом фігурка в зелених штанях — зелених штанях із вирваним задом — вибігла на вулицю, розмахуючи руками.
Як він нас побачив? Він що, чекав? Я цього так і не дізнався, та мені було начхати. Цей чортів недомірок мав гидку властивість з’являтися в найнеслушніший момент.
Вона навіть не загальмувала, просто нахилилась і вдарила його. Пітеркін злетів у повітря. Я мигцем побачив його обличчя, на якому відбились крайнє приголомшення і здивування, а потім він розділився посередині. Удар Рудої Моллі був такий сильний, що буквально розірвав його навпіл. Він підлетів футів на двадцять, і його нутрощі розмотувались у польоті. Я знову подумав про Румпельштільцхена, просто не міг не думати.
Руда Моллі посміхнулась, і посмішка відкрила гостро заточені зуби.
На щастя, мій рюкзак не знайшли. Він так і лежав в ожині. Колючки подерли мені руки, коли я його діставав. Я цього не відчув. Один із ремінців, які закривали рюкзак, легко вислизнув, другий заплутався. Я відірвав його й дістав бляшанки з сардинами, банку з арахісовим маслом «Джиф», банку від соусу для спагеті (наповнену собачим кормом), сорочку, зубну щітку, труси…
Айота вхопив мене за плече. Мій маленький загін водяних бійців зійшов за ним сходами всупереч моєму наказу, але, зрештою, це було на краще.
— Аю, бери їх і тікайте! Неси Фріда на собі. Ті, в кого ще є вода, будуть вашим ар’єргардом! Біля воріт крикни: «Відчиніться іменем Лії з роду Ґаллієнів!» Запам’ятаєш?
— Угу.
— Тоді біжіть!
Ай помахав гурту м’ясистою рукою:
— Вперед, усі разом! Наддайте ходи, якщо хочете жити!
Усі послухались. Крім Амміта. Він, вочевидь, призначив себе моїм охоронцем. Ніколи було з ним сперечатись. Я намацав револьвер Поллі 22-го калібру й висмикнув його разом з іще кількома банками сардин та пачкою крекерів «Набіско Хані Ґремз», яку чи не вперше бачив. Руда Моллі зупинилась за тридцять футів від сходів тролейбусного депо й злазила зі свого високого сидіння, одна рука в неї була по лікоть у крові Пітеркіна. Амміт став переді мною, і це була проблема, хіба що я збирався вистрілити йому в голову. Я відштовхнув його вбік.
— Амміте, забирайся!