Казка полностью

На краю Темного Колодязя з’явився серпик темряви й швидко розширився в чорну посмішку. Довгий хрипкий крик задоволення гучнішав. Вбивця Польоту пошкандибав до колодязя. Його пурпурова мантія здіймалась у кількох напрямках. На якусь мить жахлива спухла голова зникла, а потім мантія сповзла на один бік і впала на кам’яну підлогу. Чоловік під нею був лише наполовину чоловіком, як і Ельза — лише наполовину жінкою. Замість ніг у нього був клубок чорних щупалець, які поспішно тягли його вперед, розхитуючи. Інші стирчали з обвислого мішка черева, тягнучись до покришки, що піднімалась, непристойними ерекціями. Замість рук у нього було якесь зміє­подібне жахіття, яке розколихувалось навколо обличчя, немов водорості в сильній течії, і я зрозумів: ота незбагненна тварюка в колодязі — то не Ктулху. Елден — Ктулху цього світу, так само як Дора — бабуся, що живе в черевику, а Лія — дівчина-гусопаска. Він проміняв деформовані ноги й горбату спину — кіфоз — на значно гірше. Чи вважав він цей обмін справедливим? Чи достатньо було помсти й повільного умертвіння королівства, щоб урівноважити шальки терезів?

Лія добігла до кінця сходів. Вгорі уламки Белли й Арабелли розліталися все далі.

— Ліє! — закричав я. — Ліє, заради Бога, зупинись!

Вона пройшла повз паланкін із безвольно обвислими шторками і тільки тоді зупинилась — не тому, що я її нагукав. Думаю, вона мене навіть не чула. Вся її увага була прикута до брезклої істоти, яка колись була її братом. Тепер він нетерпляче нахилявся над привідкритим люком, драглиста плоть обличчя звисала вниз, наче тісто. Корона знову звалилася з голови. Ще більше чорних щупалець вигулькнули з шиї, спини й щілини між сідницями. Просто в мене на очах він перетворювався на Ктулху, володаря древніх богів. Страхітлива казка ожила.

Але справжній монстр був унизу. Скоро він з’явиться.

Гогмагог.

Те, що відбулось далі, пам’ятаю з надлюдською чіткістю. Я бачив усе з того місця, де стояв — кільканадцять сходинок над покинутим паланкіном, — і бачу досі у снах.

Радар гавкала, але я її майже не чув через постійний гул із Темного Колодязя, здатний довести до божевілля. Лія підняла кинджал і без вагань глибоко встромила його у виразку біля того, що було її ротом. А потім, тримаючи кинджал обома руками, провела ним по шраму справа наліво.

— ЕЛДЕНЕ! — крикнула вона.

Кров тонкою цівкою бризнула в неї з наново відкритого рота. Голос був хрипкий (через те, що вона витрачала багато зусиль на черевомовлення, припустив я), але перше слово, яке вона вимовила, не виштовхуючи його з глибин горла, було достатньо гучне, щоб її безталанний брат його почув навіть крізь гул. Він обернувся. Він побачив її, справді побачив, уперше.

— ЕЛДЕНЕ, ЗУПИНИСЬ, ПОКИ ЩЕ Є ЧАС!

Він завагався, ліс щупалець — їх стало більше, набагато більше — розколихувався. Чи бачив я любов у тих затуманених очах? Жаль? Скорботу, може, сором через те, що він прокляв ту єдину, яка його любила, разом з усіма тими, хто його не любив? Чи лише нестримну жагу за всяку ціну втримати те, що вислизало з рук після царювання, такого короткого (а хіба всім нам так не здається, коли приходить кінець?).

Я не знав. Я біг останніми сходами, повз паланкін. У мене не було плану, лише потреба забрати її звідти, поки знизу не вилізла ота тварюка. Я подумав про гігантського таргана, який таки пробрався в сарай містера Боудітча, і як містер Боудітч застрелив його, і це нагадало мені — нарешті, — що його револьвер досі в мене.

Лія ввійшла в клубок щупалець, що дико звивався, явно не уявляючи, наскільки це небезпечно. Одне з них погладило її по щоці. Елден усе дивився на неї — і що, плакав?

— Повертайся, — прохрипів він. — Повертайся, поки можеш. Я не можу…

Одне зі щупалець обвилось навколо її закривавленої шиї. Ясно було, чого він не може: зупинити ту частину себе, якою заволоділа колодязна істота. Усі книжки, якими він зачитувався в палацовій бібліотеці, — невже в жодній не було найголовнішої історії для всіх світових культур, тієї, де сказано: якщо маєш справу з дияволом, ти укладаєш диявольську угоду?

Я схопив щупальце — те, що, мабуть, було частиною руки, коли Елден вперше уклав угоду, — і віддер від її горла. Воно було жорстке і вкрите якимсь слизом. Коли воно перестало душити Лію, я дав йому вислизнути з моєї хватки. Ще одне обвилось навколо мого зап’ястя, інше — навколо стегна. Вони почали тягти мене до Елдена. І до колодязя, який відкривався.