Казка полностью

Слухай, Чарлі! Ти уявляєш, що буде, якщо люди дізнаються про інший світ, до якого рукою сягнути? Потрапити в який можна, просто спустившись на сто вісімдесят п’ять кам’яних сходинок і прогулявшись коридором зав­довжки не набагато більше милі? Якщо уряд просіче, що знайшовся новий світ, який можна експлуатувати тепер, коли ресурси цієї планети майже вичерпано? Чи злякаються вони Вбивці Польоту, чи боятимуться пробудити жахливого бога того місця від тривалого сну? Чи осягнуть жахливі наслідки… але ти… якби ти мав засоби… ти…

Затріскотіло, задеренчало. Хапання повітря. Коли він знову заговорив, голос було ще чути, але значно тихіше. Він поклав диктофон з маленьким вбудованим мікрофоном на стіл.

У мене серцевий напад, Чарлі… ти знаєш… я тобі телефонував… є адвокат. Леон Бреддок, в Елґіні. Під ліжком. Все інше, що тобі потрібне, теж під л…

Пролунав фінальний клац, за яким — тиша. Він або вимкнув навмисне, або натиснув на кнопочку «СТОП» неслухняною рукою. Я був радий. Не треба мені слухати, як він мучиться в агонії.

Заплющивши очі, я сидів на місці… не знаю скільки. Хвилину або три. Пам’ятаю, що в своїй темряві один раз потягнувся рукою вниз, думаючи, що торкнуся Радар і відчую полегшення, яке завжди наставало, коли я її гладив. Але Радар там не було. Радар була на нижньому боці пагорба, в психічно здоровому будинку, де психічно здоровий задній двір, на якому нема жодної ями, жодної кінченої криниці світів.

Що я мав робити? Що, в ім’я Господа Бога?

Для початку вийняв касету з диктофона й поклав собі в кишеню. То була небезпечна, можливо, найнебезпечніша річ на землі… але тільки якщо люди повірять, що це не просто маячня діда з інфарктом. Авжеж, не повірять. Якщо тільки вони…

Я став на ненадійні ноги й пішов до дверей чорного ходу. Визирнув на сарай, що його містер Боудітч — ще молодий містер Боудітч — побудував над криницею світів. Дивився на нього довго-предовго. Якщо туди хтось зайде…

Боже милий.

Я пішов додому.

— Чарлі, у тебе все в порядку?

Я підвів погляд від книжки, в яку поринув з головою. Можна було б подумати, що жодна річ не зможе відвернути мій розум від касети, прослуханої на кухні в містера Боудітча, а тепер захованої на горішній полиці моєї шафи під стосом старих футболок. Але цій книжці вда­лося. Книжка, яку я взяв зі спальні містера Боудітча, начаклувала власний світ. Радар спала коло мене, зрідка тихо похропуючи.

— Га?

— Питаю, чи все з тобою гаразд. Ти майже не торкався вечері, та й вигляд у тебе цілий вечір відсутній. Про містера Боудітча думаєш?

— Ну так.

То була правда, хоча не зовсім те, про що думав тато.

— Ти скучаєш за ним.

— Так. Сильно.

Я потягнувся додолу й погладив Радар по шиї. Тепер моя собака. Моя собака, моя відповідальність.

— Це нормально. Так і має бути. А наступного тижня ти будеш у порядку?

— Авжеж, а що?

Він терпляче зітхнув — так, як уміють, на мою думку, лише татусі.

— Ретрит. Я ж розповідав. Мабуть, ти неуважно слухав. Я їду у вівторок вранці на чотири чудесні дні в північному лісі. Організовує «Оверленд», але Лінді дістав мені запрошення. Багато семінарів про відповідальність, і це буде просто нормально, а декілька — про те, як відхиляти шахрайські претензії, а це вже щось надзвичайне, особливо для фірми, яка щойно-щойно стала на ноги.

— Як твоя.

— Як моя. А ще вправи на зв’язок. — Він закотив очі.

— І пити там будуть?

— Будуть, і багато, але не я. Ти тут сам не пропадеш?

— Ні.

Звісно, якщо не заблукаю в дуже небезпечному, за словами містера Боудітча, місті, яким править сплячий бог. Якщо взагалі туди піду.

— Не пропаду. В разі чого наберу тебе.

— Ти усміхаєшся. Що смішного?

— Та просто мені вже не десять років, тату.

Насправді мене розвеселила думка про те, чи є в криниці світів мобільне покриття. Я підозрював, що «Веризон» ще не наставив там веж.

— Я тобі точно не можу нічим допомогти?

«Розкажи йому», — подумав я.

— Ні. Все добре. А що таке вправи на зв’язок?

— Я покажу. Вставай. — Він і сам підвівся. — А зараз стань позаду мене.

Я поклав книжку на стілець і став у нього за спиною.

— Ми повинні довіряти команді, — сказав тато. — Хоча в мене її нема, я сам і жнець, і швець, і на дуді грець. Але я можу бути надійним напарником. Ми лазимо по деревах із…

— Деревах?! Ви лазите по деревах?