А в Королівстві, в столиці, у домі королівського архіваріуса, домовичок Спрячик годував ненажерливе пташеня білим хлібом, розмоченим у чорній каві.
– Ніколи б не повірив, що воно буде таке їсти! – вкотре сказав Марко.
– Каву п’ють мудрі люди, яким потрібно більше часу, ніж 24 години на добу, щоб встигнути більше. А цей пташок дуже розумний!
Марко скривився, бо вельми розумний пташок зробив ляпку на його штанях.
– Але не будемо ухилятись від теми, – продовжив домовик. – То що ти маєш зробити, коли Люцина прийде провідати нас із пташком?
– Запросити її покататися на човні. А якщо вона буде не сама, а з братом?
– Сміх та й годі! – розсердився Спрячик. – Дорослий парубок! Добре, я тобі допоможу. Закличу Серпня, і між іншим поставлю ту пісню.
– Твою улюблену?
– Твою також. «Норвезький ліс».
– А раптом їй не сподобається?
– Хто ж не любить класики?
– Ну, а далі що?
– Запросиш на прогулянку. На човні напишеш вогняним пером одне-єдине слово.
– Яке?
– Люцина.
– Це вже занадто!
– На твоєму місці я написав би інше:
Марко почервонів як рак:
– Ти що, здурів?!
– То пиши «Люцина». У повітрі, на піску, на воді... Це тобі не що-небудь, а магія. Не якісь там фокуси...
Потім вони удвох винесли пташеня на сонечко у відвойовану від бур’янів пісочницю.
– Що ж ти робитимеш, коли воно почне літати й покине тебе? – спитав Марко.
– Нехай політає. Але воно повернеться, бо тут його дім. Я ж його люблю, і воно про це знає, – відказав Спрячик.
Є книжки, які можуть змінити світ. Бувають вони і в Королівстві, і в Імперії, і в інших світах. Де не пишуть і не читають таких книжок, світ занепадає і починає хворіти.
Коли щось дуже потрібне, йому не дозволять зникнути.
Імперія – це таке місце, де багато мишей і мало котів.
Імперія – це держава, яка складається з кількох королівств, у жодному з яких немає короля.
Хто боїться, той живе в імперії, хто не боїться – у Королівстві.
Шлях до Королівства не є легким. Туди не купиш квитка за всі гроші на світі чи якісь заслуги.
Нема такого зла, щоб на добре не вийшло.
Коли переймаєшся тільки власними проблемами, світ змінюється на гірше. Майже непомітно, але змінюється, бо йому не вистачає твого розуму, твого серця, твого відчуття небезпеки.
Хто боїться темряви, той помре своєю смертю.
Коли не можеш зовсім нічого вдіяти, уяви собі щось цілком протилежне.
Книжки змінюють світ, коли в них вірять.
Ми повинні захищати тих, хто не може захистити себе сам.
Хто багато знає, той довго не живе.
Хто забагато знає, той погано спить.
Хто багато знає, багато журиться.
Немає дня без ночі, а вечора без світанку.
Не слід виносити сміття з хати.
Найголовнішого очима не побачиш.
Правила домовиків:
1. Не заважати одне одному.
2. Якщо не подобається щось, постав себе на місце іншого.
3. Якщо чимось невдоволений, скажи про це прямо.
4. Хто смітить, той і прибирає.
5. Кожен має право на власну думку, власний куток і власну таємницю.
Хто не слухає власного серця, може потім не знайти його в собі.
Світ стане досконалим лише тоді, коли в ньому зникнуть кордони.
Коли щось пригадуєш, то впускаєш минуле, а коли мрієш, майбутнє приходить до тебе.
Друзі можуть зрадити, книжки – ніколи.
Громадянами Королівства стають, а не народжуються.
Не все, що схоже на книжку, є нею.
Людське обличчя – це теж книжка, яка розгортається тоді, коли людина скидає маску.
Коли твоє серце проймає страх, зроби кілька кроків догори.
Найкращі книжки ті, які не горять.
Ніщо не замінить книжки, її запаху, шелесту сторінок, краси друкованого шрифту. А читати можна сидячи на дереві чи при свічці.
Хіба освічене серце не варте більше, ніж те, що нічого не знає?
Є серця мудрі, а є немудрі. Бійся немудрого серця.
Якщо Королівства не стане, його знову створять.
Якби діти завжди слухали батьків, то світ не рухався би ні вперед, ні назад.
