Молодий вовк грізно загарчав, але не наважився зробити нічого більше. Не при суворому отамані, бо якби вони були зовсім самі, він би різко відповів старому пердуну, який вже не пам'ятав, де ходити за потребою, зате чудово знав, що при цьому дивному знаку не повинно бути ніякого додатка. А йому, який нудьгував, як ведмідь під дощем, саме здалося, що цей маленький хвостик чудово прикрасить закручений візерунок.
Кошко став поруч із Грегорієм.
– Не так бувало раніше, – буркнув він. – Мій дід, якби цуценя так йому відгавкнуло, побив би його мокрим мотузком ледь не до смерті. То були інші часи. І більше вовків вміло читати, не один рід охороняв таємниці права і звичаїв, але в кожній родині були такі, хто вмів хоча б прочитати ці руни.
Він замовк на мить, чекаючи, що скаже Грегорій, а коли той не відповідав, продовжив:
– Краще б я не знав спокою в Посмерті, ніж дочекався того, що нас спіткало. Замість міцних кам'яних стовпів ми ставимо від біди абиякі дерев'яні цоколі, навіть добре не висушені, не вспінеш оглянутися, як їх почнуть точити короїди...
Тепер не витримав вже Грегорій.
– Припини вже скаржитися, Кошко, – кинув він. – У людей є таке прислів'я: "Так кравець кроїть, як йому тканини стоїть". Нам цієї тканини поки що вистачить на такі стовпи. І це краще, ніж зараз блукати не знаючи де.
– Краще, краще, – буркнув Кошко. – Хай би я там загинув, замість того, щоб тепер блукати невідомо де.
Грегорій не відповів. Старий мусить поговорити. Він втратив у січі колишніх товаришів по зброї, тих, з ким ходив у походи і яких навчав військової справи. Усі вони були від нього молодші принаймні на чверть або й на півстоліття, але вони знаходили спільну мову.
Грегорія він все ще вважав недолугим цуценям, якого намагався приборкати, коли той вперше вирішив взяти на себе керівництво січчю.
Сам отаман із соромом згадував той час. Як він міг думати, що двадцятирічний молодик зможе підкорити ворогуючі родини, що йому вдасться протистояти тим, хто підтримував старого отамана? Тоді Кошко врятував йому шкіру, переконавши вождя лише вигнати сміливця, а не вбивати його. Він завжди повторював, що шкода марнувати хорошу кров. Тому Грегорій послухався старого, коли той заступився за Міхея Грища, хоча Мухруд нашіптував йому на вухо, покарати бунтівників смертю. Мабуть, так і треба було. І так, напевно, було в кожному вовчому таборі. І, можливо, тому, що старий отаман пощадив Грегорія, той не вбив його, коли ослаблений вовк втратив сили. Не з вдячності, бо це було властиво людям. Але вовче право не наказувало вбивати переможеного ватажка, і молодий Макчі вже тоді знав, що світ не такий простий, як здається цуценятам.
– Відправ цього дурня до іншої роботи, – попросив Кошко, вказуючи на молодого вовка, який зараз намагався якось приховати свою нещасну ідею з прикрашанням руни. – Нехай вбиває кілки в частокіл або носить воду, або займається чим завгодно, що не зможе зіпсувати.
– Ти чув, Кубан? – кинув Грегорій. Молодий вовк похмуро подивився на нього. – Біжи до лісорубів. Перш ніж братися за частокіл, принеси сюди такий самий стовбур, як той, що ти зіпсував, зрозумів?
Молодий випростався, кинув на отамана зухвалий погляд і пробурмотів щось під ніс. Не встиг він до кінця висловити образу, як Грегорій уже був біля нього. Перший удар пролунав, наче важкий шмат деревини впав з висоти на землю. Молодик зігнувся навпіл, очі вилізли з орбіт. Він захистився від наступного удару, але той без зусиль пробив його схрещені руки.
Трохи задиханий, отаман відступив на крок.
– У мені душі понад двадцяти вовків, — процідив він крізь зуби. — Може, я вже старий, але на брак сил не можу скаржитися.
– Побачимо, що ти скажеш, коли повернеться Міхей...
Грегорій знову підскочив до молодого, але зупинився, коли той раптово перекинувся через спину і став з оскаленими зубами, вже у вигляді вовка.
Однак, перш ніж він встиг кинутися на отамана, той закрутився на місці, зробившись вовком, майже вдвічі могутнішим за сміливця. Молодий вовк зупинився, але одразу рушив уперед. Гострі білі зуби клацнули, ледь не зачепивши горло, вкрите сірою шерстю з сивиною. Старий, досвідчений самець миттєво відступив, пропустив спінену люттю пащу повз себе, а потім сам атакував зверху по діагоналі, схопивши супротивника потужними, пожовклими зубами за шию.
Той протяжно заскиглив, згорнувшись у залізних обіймах. Грегорій притиснув його лапою з такою силою, що затріщали ребра, а потім відступив, знову закрутився, знову перетворившись на людину. Молодик перекотився набік і також підвівся в людській подобі, витираючи рукою кров, що текла по шиї.
– Скінчив? – запитав Кошко. – Тоді відправ його назад до роботи. Нехай він буде таким же корисним, як і непокірним.
– Ні, – спокійно відповів Грегорі. – Якщо так сталося, ми мусимо вчинити інакше. Згідно із правом.
Він владно поглянув на інших вовкозаків, які вже повернулися до різьблення стовпів.
– Взяти його! Швидко!
□□□
Василь Лупу уважно дивився на суворі обличчя чоловіків, які затримали їх у провулку.