Так, саме цього їй бракувало. Перетворення. Настільки, що однієї ночі… У неї від спомину аж мурашки побігли по шкірі.
Сергій тоді забувся у любовному піднесенні… А вона… вона пережила найбільш захопливий спазм розкоші у своєму житті. Спазм, про який вона мріятиме все своє життя, але який ніколи більше не повториться. Вона клялася собі в цьому і клялася йому, подумки, правда, але поклялася… І слово, дане коханому, зв’язувало її міцніше, ніж те, що було сказано самій собі.
□□□
Сергій лежав на спині, дивлячись на почорнілу балку, що підтримувала стелю, глибоко занурену в землю з обох боків. Тільки тепер він помітив, що по всій її довжині тягнулися ряди дивних знаків. Пустельник варив щось у казані, що пахло водночас смачно солодко і нудотно.
– Що це за літери, отче? — спитав Сергій, відчуваючи, як тремтіння пробігло по спині, захопивши навіть занімілу лопатку. Невже старий займався чорною магією? Дивний він був, хто знає, які методи використовував... А Параска сказала, що прожив він дуже довго. Можливо, продав душу дияволу?
Старий підійшов, стежачи за поглядом козака.
– А, це... старовинне письмо, я знайшов його в книзі з давніх часів.
Тривога Сергія зростала. Що вигадав старий?
– А для чого вони? Проти бісів? Щоб вони не турбували вас у цій глушині?
Пустельник, скрегочучи, розсміявся.
– Бісів? А який біс захоче гніздитися в такому місці, та ще й у комусь такому, як я? Це заклинання, вірно, але проти древоточців. Мені треба більше лякатися тих червів, ніж злих духів. У книзі було написано, що треба вирізати ці позначки по всій довжині балки. Тож я так і зробив.
– І це допомагає?
– Та де там.
– Це означає, що балку сточили?
– Балка як раз здорова, і вона може протриматися ще сто, двісті років. Я ретельно просмолив її, замочив у отруті проти черв'яків, то і древоточців немає.
– Звідки вам відомо, що це не через написи?
Пустельник помішав у котлі, набрав трохи рідини в ополоник, вмочив в ній язика, злегка скривився, а потім додав трохи трави. Запах не змінився; він лише посилився.
– Бачиш, соколе, були часи, коли я черпав знання з книг магії чи чаклунства, як ти їх хочеш називати. Але я швидко зрозумів, що це не має більшої цінності. У магічних заклинаннях їх стільки ж, скільки бруду під нігтем. Справжня магія — це щира молитва, і не тому, що Бог почує її та здійснить диво, а тому, що вона зміцнює силу людини, дає їй відчуття сили до дії.
– Але ж балка однаково ціла.
– Кажу ж тобі, я добре її підготував, перш ніж закріпити. Шкодую, що не потрудився зробити те саме з усіма дошками; тепер не довелося б працювати з ними щовесни.
– Однак, звідки вам відомо, що написи не діють?
Старий знову помішав напій і знову скуштував його, цього разу схвально кивнувши.
– Звідки знаю? Бо пізніше я забезпечив тими ж рунами дерев'яний стояк, який мені приніс колісник на знак подяки за мою допомогу. Мені сподобався товар, тому я не шкодував зусиль. І не минуло й року, як з'явилися ці гидкі маленькі ненажери. Фактом є то, що його було зроблено з ялини, а короїди ялину кохають найбільше з усього, а може вже в ньому були, перед тим, як я ті руни застосував, але ж знаки, згідно з вказівками книги, повинні були вигнати навіть ті стерва, що вже вгніздилися.
Сергій заплющив очі. Ця людина була справді дивною. Він слухав розповідь хорунжого, не перебиваючи, ставлячи лише одне-два запитання посередині, у тих випадках, де або не до кінця розумів, або сам Костенко щось плутав. Він ні на мить не дивився ні враженим, ні здивованим тим, що розповідав молодий козак. Здавалося, що він щодня слухав подібні історії. Хто знає? Можливо, він часто стикався з найдивнішими людськими та нелюдськими речами?
Тим часом пустельник зняв казан з вогню, зачерпнув вариво залізним ополоником і обережно перелив рідину в чашку.
– Нічого не зможу ковтнути, — пробурмотів Сергій, розплющивши очі. Його нутрощі все ще пекли від того, що він випив того ранку, одразу після пробудження.
– Це не для тебе, козаче, — відповів старий. – Уяви собі, мені теж треба щось їсти та пити, приймати ліки, щоб підкріпитися. Знаєш, скільки мені років?
– Пара... – Сергій прикусив язика, не домовивши про ім'я цілительки, і старий насторожено глянув на нього. – Кажуть, що багатенько.
– "Багатенько" не передає суті справи. Але нехай буде і так.
Після цих слів він перехилив глиняний кухоль і одним ковтком випив ще майже киплячий напій. У Сергія аж в грудях заболіло від цього видовища. Здавалося, старий випив не обпікаючу рідину, а прохолодний липовий настій.
– То ти кажеш, що до мене тебе прислала Параска з Гутівського хутора? — сказав пустельник, примруживши очі на козака.
Хорунжий був розгублений. Розум старого був гострим і проникливим; заперечувати це було безглуздо.
– Вона не змогла мені допомогти, — пробурмотів він.
– І я цим зовсім не здивований. Вона не дурна жінка, але мало знає про звичаї та життя вовкозаків. Як і всі люди, до речі. Вовки знають, як берегти свої таємниці. Очевидно, що під кошиком не сховаєш усе, але те, що про них виходить назовні, завжди невідомо, і важко зрозуміти, чому вірити, а що просто казка.