Аміре-ага,
на жаль, Афганістан твоєї юності вже давно загинув. Благодать полишила цю землю, вбивств неможливо уникнути. Тут постійно когось убивають. У Кабулі повсюди панує страх: на вулицях, на стадіоні, на ринках — він став частиною нашого життя, Аміре-ага. Дикунам, які правлять нашою ватан, начхати на людську гідність. Одного дня я супроводжував Фарзану на ринок, ми хотіли купити картоплі та наана. Вона запитала в торговця, скільки коштує картопля, але той її не почув, може, тому що був тугий на вухо. Тож вона запитала голосніше, і тут раптом нагодився молодий таліб і вдарив Фарзану по стегнах дерев’яною палицею. Вдарив так сильно, що вона аж упала. Він кричав і лаявся, казав, що Міністерство моралі[80] не дозволяє жінкам голосно розмовляти. У Фарзани потім багато днів був на нозі великий багряний синець, а я нічого не міг удіяти, стояв собі й дивився, як б’ють мою дружину. Якби я встряв у бійку, той пес точно всадив би в мене кулю, і то з радістю! І що тоді чекало б на мого Сограба? На вулицях і так уже повно голодних сиріт, тож я щодня дякую Аллаху за те, що живий — не тому, що боюся смерті, а тому, що в моєї дружини є чоловік, а в сина — батько.
Якби ж ти побачив Сограба. Він — хороший хлопчик. Ми з Рахімом-ханом-сагібом навчили його читати й писати, щоб він не виріс таким дурним, як його батько. А як він стріляє з рогатки! Інколи ми з Сограбом гуляємо Кабулом і я купую йому цукерки. У Шарі-Нау досі є той чоловік із мавпочкою, пам’ятаєш? І коли ми натрапляємо на нього, я плачу, щоб мавпочка станцювала для Сограба. Бачив би ти, як він тоді сміється! А ще ми з ним часто піднімаємося до цвинтаря на пагорбі. Пригадуєш, як ми колись сиділи там під гранатовим деревом і читали «Шах-наме»? Через посухи гранатове дерево не родило вже багато років, але ми з Сограбом досі полюбляємо сидіти в його тіні, і я читаю йому «Шах-наме». Мабуть, ти й сам здогадався, що улюблена частина мого сина — та, де йдеться про Сограба, на честь якого його названо, і Рустама. Невдовзі він уже й сам зможе читати цю книжку. Я дуже пишаюся ним, мені страшенно пощастило, що я його батько.
