Магам можна все полностью

Я підібрав позначені шукачкою книжки — два велетенські запорошені томи («Мудрість віків» і «Геральдика, історія, коріння, древо»), один крихітний, але дуже важкий томик у сліпій обкладинці й ще одну книжку, з вигляду не особливо стару. Оптимістично названу: «Сусідство».

Відновивши в бібліотеці лад — а кинути все, як було, не дозволило мені виховання, — я перетягнув здобич до кабінету. Тут, на письмовому столі, змайстрував трохи меншу шукачку — схожу на коника, причому потужні задні ноги були тварині для швидкого перегортання сторінок. На столі в мене зашелестіло, в обличчя повіяло пильним книжковим вітерцем; я ледве встигав підсувати закладки. А якби я загаявся — тваринка самостійно загорнула б кут позначеної сторінки, чого допустити було ніяк не можна (я завжди зневажав людей, які необережно поводяться з книжками).

Закінчивши роботу, шукачка не здохла, як годиться, а, підстрибнувши, наче справжній коник, зіскочила зі столу й пірнула до якоїсь щілини. Переслідувати її я не став, тільки завважив у думці, що життєву силу сотворених істот слід уважніше дозувати. Немає користі від випадкової щедрості…

Підтягнувши світильник ближче, я заглибився в читання.

Годинник у вітальні пробив одинадцяту, потім дванадцяту, потім першу; очі мої, не звиклі до довгого читання, стали сльозитись.

Мудрість віків безглузда, коли треба знайти корисні відомості тепер і негайно. Геральдика, коріння, древо — усе це чудово; так, є така родина — Горофи, вельми славна й численна… Але про нинішнього Горофа на ім’я Март, непоказного мага поза ступенем, який здригнувся, уздрівши мою приманку, — про цю інтересну людину не сказано ні слівця!

Я роздратовано відсунув обидва велетенські томи. Зазирнув у «Сусідство» — це виявилася збірка порад і підручник добрих манер. Шукачка вибрала для мене цю книжку тільки тому, що на сто тридцять п’ятій сторінці згадувалося слово «Шпиль». «Якщо ваш сусід настільки зарозумілий, що будує замок на пагорбі й прикрашає вежу золотим шпилем, — не виявляйте свою зневагу. Можливо, випадкова буря зломить шпиль — хай не буде приводу думати, що буря насичена вашою волею. Навіть якщо насправді ви сотворили цю бурю до останнього вітерця, хе-хе…»

Хе-хе.

Якби та шукачка не здохла — придушив би зараз, сова свідок.

В останню чергу я взявся за маленький сліпий томик. Із нього сиротливо стирчала єдина закладка; я розгорнув жорсткі сторінки, що липли до пальців…

Лампа під стелею мигнула — чи мені здалося? Що букви тремтять, виникають, щезають, рядки повзають по аркушу, подібно до повільних гусениць?

Я швидко закрив книжку; палець мій залишився при цьому між сторінками замість закладки, і паперові стулки стис-ли його трохи сильніше, ніж можна було сподіватись від такого маленького томика…

Шкіра на сліпому корінці тремтіла, ніби з ознобу.

Певно, за десятиліття спокійного життя стара сабая втратила пильність — адже ще відтоді, як мій батько утратив надію знайти її, нікому не спадало на думку братися за серйозні пошуки. В останні роки життя батько був певен, що сабая якимось чином покинула дім — таке трапляється, хоч і рідко. А вона, виявляється, і не думала нікуди зникати; коли пошуки надовго припинились, вона вийшла з підпілля й улаштувалася серед книжок, мало не на найвиднішому місці, адже всім відомо, що серед купи книг сабаї почувають себе затишніше за все.

І, безперечно, тільки добре зроблена й учасно випущена шукачка здатна взяти сабаю ось так, тепленькою…

Корінець був справді трохи теплий. Але остигав щосекунди.

Я спом’янув добрим словом щурасту істоту, яка поклала своє коротке життя на вівтар інформації, — і знов здригаючись розгорнув сабаю. «Ту саму», в перекладі з давньомагічного жаргону. «Особливу». «Яка живе власним життям». Книгу, яку ніхто не писав.

Вона розгорнулася майже без опору; палець мій безпомильно ліг на потрібний абзац. Так!

«Март зі Гороф, позаступен. маг, зак. спадкоєм., старш. призн. син, родовий маєток — замок Бугай, що знаход. в околицях нас. п. Дрикол, що знаход. в гирлі р. Вирї, майно оцін. як значне, на службі не перебув., був членом драко-клубу протягом 10 років. Діти: зак. — Вел зі Гороф, позаступен. маг, нині покійн. Баст. — Аггей (без роду), маг 3-го ст.»

Сабая гарячково ощадила місце на сторінці — ще б пак, адже їй доводилося щосекунди вміщувати стільки відомостей, а скільки ще треба було вмістити! Драко-клуб. Погляньмо, чи нема тут розділу за клубами… Є! Премилостива сово, є, Клуб Кари, Клуб Карнавалу, Клуб Лялькарів, Клуб Вірних Сердець… Драко-клуб. Засновано… перетворено… «чл. клубу тримають драконів у неволі, зокрема цепових, карликових, заводських…»

Я відірвав очі від рухливого рядка.

«Вона пам’ятає, як її захопили. І куди привезли — замок із ровом й укріпленнями, з цепним драконом на мосту. І хтось — вона не пам’ятає його обличчя — щось робив із нею…»

Ювелірша. Тільки вона пам’ятала про те, що відбувалося з нею після її викрадення. Решта або не пам’ятали нічого, або — якщо мені вдавалося розбуркати їх — бурмотіли невиразне: «Темрява… Брама… Міст… Стіна…»