— Чого, перепрошую? — В очах офіціантки промайнуло здивування.
Або інше, що здалося Софії здивуванням.
— Я пожартувала, — з’їхала з пропозиції донька інженера. — Принесіть, будь-ласка, американо з вершками.
— Ще чогось?
— Ні.
— Попільничку?
— Я не курю.
— Ваше замовлення прийняте. — Офіціантка відпустила клієнтці ритуальну посмішку й рушила до виносної стійки, де на неї чекала така сама довгонога білявка.
«Тут і справді жир», — оцінила Софія. Буржуй Любомир, судячи з усього, мав шалене бабло. Клуб скидався саме на те місце, з якого можна розпочати вторгнення у справжнє життя, що сяє софітами телестудій, блиском діамантів та глянцем модних журналів.
«Зрештою, чим я гірше за цю сисясту? — заповзялася Софія риторичним питанням. — Я вродливіша і стрункіша. Я молодша за неї. На молодість є цінителі. А якби, скажімо, мене, красиву та юну, так відглянцювати й одягнути, як цю блонді, що косить під Скарлетт Йоганссон, то папіки з грошима будуть навколо мене каруселі крутити».
Вона уявила собі ці каруселі й пирхнула.
А ще згадала, як Катя радила їй пофарбуватись «під платину». Подруга притискалася до неї гарячим стегном і стікала компліментами: «Зосю, у тебе обличчя як на іконах у вірменській церкві. Отакезні очиська! Якщо тобі зробити платинове каре — я сама в тебе закохаюся».
Офіціантка тим часом принесла американо з маленьким тістечком і стікерами. Поки Софія дегустувала каву, на літньому майданчику відбулися зміни. Офісні метелики розрахувалися, підправили макіяж і пурхнули до автостоянки. А під центральну парасолю прибула пара джентльменів із годинниками, що скидалися на правдиву «Швейцарію». Вони поглядали на Софію з певним — і навіть не певним, а безперечним і відвертим — зацікавленням. А та, своєю чергою, закинула ногу на ногу так, що джентльмени отримали змогу побачити стежку до її райської брами.
Софія приготувалася до знайомства, але джентльмени не поспішали. За кілька хвилин причина їхньої стриманості стала зрозумілою. Дві мілфи з ознаками численних пластичних операцій підкотилися до їхнього столика. Із упевненістю, у якій ясно читалася шлюбна перевага, вони розташувалися поряд із власниками «швейцарців».
Одна з мілф глянула на Софію, і в роті у дівчини зробилося кисло-кисло.
«Тиранозаврихи блядські», — визначила вона про себе.
За пів години офіціантка (яка тепер ще радикальніше нагадувала сильно слов’янизовану версію Скарлетт Йоганссон) принесла рахунок і рожеву візитівку.
