Софії на мить здалося, що їй відчиняють двері до клубу. Але на картці було лише ім’я «Жанна», номер телефону й написане кульковою ручкою число з двома нулями.
— Що це? — Вона покрутила блискучим прямокутником перед кирпатим носиком офіціантки.
— Ви ж хотіли кунілінгус, юна леді? — усміхнулась білявка, демонструючи рівненькі білі зуби. — Там указано за годину. У євро. Можна завтра у вас, можна в мене. Я живу сама.
Софія відчула, як червона фарба заливає її обличчя. Вона залишила гроші на столику, підхопила пакет із підручниками і вибігла на вулицю. І лише біля власної домівки помітила, що й досі стискає в спітнілій руці рожеву картку.
Батько був удома. Коли Софія зайшла, він виглянув до коридору, подивився на дочку вибляклими очима й повернувся до телевізора. Дівчина пройшла на кухню. Кава з тістечком збудили апетит. Вона вигребла з холодильника кільце печінкової ковбаси і намазала нею кілька здоровенних шматків хліба. Налила собі кухоль чаю й кинула аж три ложки цукру. Але не встигла догризти другий бутер, коли дзенькнув вхідний дзвінок.
«Лічильник прийшли перевіряти. Най тато відчиняє», — вирішила Софія і хижо примірялась до третього шедевру швидкої кулінарії.
Цієї миті у дверях розквітло батькове обличчя.
— Там до тебе, — буркнуло воно і зникло.
Софія поклала бутер на тарілку й випурхнула до прихожої. Де тим часом звільнялася від чобітків Тася.
— Несподівано, — гмикнула Софія.
— Вважай, що я забула усе погане.
— А я ні.
— Щось не врубаюсь. — Тася обсмикала одяг перед дзеркалом і поправила зачіску. — Якого милого ти надулася?
— А ти подумай.
— Туплю, вибач.
— Ти мене ким назвала?
— Досвідченою дівчиною, — чітко вимовила, наче викарбувала кожний склад, Тася.
— А точніше?
— Давай не скандалити перед твоїм папанчиком, — примружила очі подруга. — Є розмова.
Тася кинула погляд на двері, за якими мурмотів батьків зомбоящик, і прослизнула в кухню. Софія рушила за нею.
— А це що? — Тася помітила на столі рожеву візитівку, схопила, придивилася до написів.
Софія подумки вилаяла себе останніми словами. Спробувала зробити байдуже обличчя.
— Знайома дала.
Тася недовірливо подивилась на подругу й піднесла картку до очей. Здавалося, вона обнюхує рожевий картон.
— І що ж це за знайома така?
— Офіціанткою працює.
— Де?
— У клубі в Любомира.
Тася уважно подивилася на подругу. Тоді прошепотіла:
— Ти мене дивуєш.
— Жанна — моя нова знайома. Мила дівчина. Дуже красива. Схожа на Скарлетт Йоганссон.
— Ти що, справді не втикаєш?
— Чого я не втикаю?
— У тебе ОСОБИСТА ВІЗИТІВКА ОФІЦІАНТКИ З «ДІВІНУСА»! — Тася карбувала кожне слово.
— Ну і що?
