Пацієнт полностью

— Never mind who we are! Досить, що ми знаємо, хто mul Знаменитість, — сказав чоловік ламаною норвезькою і голосно зареготав, ніби втнув щось дуже дотепне. — Ти ж не хочеш, щоб усі довідалися про твою маленьку таємницю?

— Таємницю? Яку таємницю?

З заднього сидіння почувся притлумлений басовитий сміх.

— А ти їх маєш багато?

— Виходьте!

— Оце навряд, — сказав чоловік спереду. — Хіба не для цього ти приїхав? — він погойдав перед носом Нільса маленьким мішечком з пігулками. — Хочеш?

Нільсові перехопило горло, він промовчав. Рука на шиї послабила натиск.

— Хочеш? — повторив незнайомець.

Нільс запручався, рука на шиї знову притиснула його до спинки.

— Do you want it?

— Так! — здушено видихнув Нільс.

Чоловік на задньому сидінні відпустив руку. Нільс судомно хапав ротом повітря.

— Так я й думав, — чоловік подав йому мішечок. — Money?

Нільс вийняв з кишені конверт. Чоловік зазирнув досередини.

— Окей, — сказав він. — For now… Double price next time.

— Та що ви co…

Чоловік позаду знову стиснув пальці на його горлі.

— Окей? — повторив той, що сидів спереду.

З манери говорити й невиразних у темряві рис обличчя Нільс запідозрив у ньому вихідця з Балкан. Албанець, можливо.

— Окей.

Куди ж подівся Ейнар? Ейнар роками, без жодних проблем, забезпечував його товаром. Вони разом виросли, разом гуляли на вечірках, разом напивалися, ходили на яхті в мандри. Ейнар ступив на кривий шлях. Якийсь час відсидів, щоправда, за дрібниці — вживання та зберігання наркотиків і розбій. Нільс завжди міг на нього покластися. Ще би, Нільс же був його стабільним джерелом прибутків, і добре платив — за пігулки й за мовчання. Дідько! Саме цього він і боявся, він це знав! Статус відомої публічної особи робив його вразливим, він мав чим ризикувати. Треба було не висовуватися з гущі пересічних журналістів, яких ніхто не знає.

— Just give те call! Подзвони мені, коли знову буде потрібна доза, — сказав чоловік на передньому сидінні.

— Де Ейнар? — крикнув Нільс навздогін.

Але дверцята вже зачинилися.

Нільс Лієр-Гольм якийсь час сидів, не маючи сили навіть поворухнутися.

— Чорт!

Нарешті натиснув на стартер і виїхав зі стоянки. Він їхав і раз по раз люто гатив кулаками по кермі.

— Чорт, чорт, чорт! Шантаж, ось що це було! Чорти б їх ухопили!

Білий мерседес стояв припаркований біля зруйнованої рибацької фабрики в Кістевіці. За документами фірми-орендатора «Гертц», авто взяв у користування не Йоран Нордін, а Христофер Волкер. Авто він замовив по інтернету, забрав в аеропорту Ґардермуен за день до свого поселення в готелі Лусвіки. Чоловік прибув до Осло авіалініями SAS через Копенгаген і, вочевидь, вирушив до Сюннмьоре автом. Згідно з зареєстрованим у «Тертці» водійським посвідченням, його власником був громадянин не Швеції, а Таїланду. В готелі він заплатив наперед кредитною карткою, теж зареєстрованою на ім’я Христофер Волкер. У номері знайшли валізу з одягом і туалетний несесер у ванній. Ні паспорта, ні гаманця, ключів чи мобільного телефона не було. В авті теж нічого не знайшли, зате в багажнику лежав наплічник, а в ньому бінокль, кишеньковий ліхтарик і лопата з залишками землі. Того вечора, у суботу 19 березня, коли, на думку поліції, Христофер Волкер припаркував авто, тут було дуже багато автомобілів, прибулих на відкриття Великоднього фестивалю дайверів, вони стояли на всіх бокових доріжках і вздовж головної дороги від Кінця і до самої Кістевіки. У великій рибацькій хижі грав до танцю музичний гурт. Одна молода пара, яка сиділа в авті, бачила, як під’їхав мерседес, але ніхто з нього не вийшов. Так їм здалося. Хоча, правду кажучи, вони могли й не завважити, надто було зайняті собою.

Акція «від-дверей-до-дверей» не наблизила поліції до розгадки, навіщо Волкер приїжджав на Кінець. Через Інтерпол надіслали запит до таїландської поліції, а тим часом чекали на детальнішу інформацію від патологоанатома й техніків-криміналістів.

Карстен, Евен Рюнне й Уле-Якоб Еґґсбьо сиділи в кабінеті Карстена.

— Напевно, є якийсь зв’язок між Кінцем і Таїландом, — промовив Еґґсбьо.

— Ти думаєш про Аллана?

— Так, він загинув на Таїланді.

— Можливо, Волкер знав Аллана, — висловив припущення Евен.

— Але навіщо видавати себе за шведа?

— Так, дивно.

Кастен мовчки слухав розмову, розглядаючи фото загиблого.

— А якщо… — промовив він задумливо. — А якщо Аллан не загинув?

— Думаєш, він може бути Алланом? — запитав Еґґсбьо.

— Чом би й ні, нове обличчя, нова ідентичність.

— Навіщо ж повернувся? Чому не признався?

— Підніми записи його візитів до стоматолога, — звернувся Карстен до Евена.

Дзеленькнув телефон Карстена. Прийшло повідомлення від патологоанатома з Бергена. За десять хвилин усі слідчі зібралися в нарадчій кімнаті.