Пацієнт полностью

— Можливо… — Кайса почала набирати щось у телефоні. — Я перешлю тобі звіт, який Йоран Нордін — чи Аллан — отримав від мене на останній нашій зустрічі. Одна жінка, яка була тоді в молитовному домі, сказала, що Фруде стало зле, і він виходив у туалет. Фруде повернувся мокрий з голови до ніг, ніби весь заліз під кран з водою — так їй здалося. Але я десь читала, що в вечір зникнення Юлії падав рясний дощ, так?

— Уявлення не маю, — відповів Карстен. — Я дуже поверхово знаю цю справу.

Евен кивнув.

— Мені було всього лиш п’ятнадцять, але добре все пам’ятаю. До того ж, мене потім залучали до повторного розслідування, бо ж я тут виріс. Твоя правда, того вечора дощило й було страшенно темно, бо вуличне освітлення вийшло з ладу.

— А якщо Фруде Ульсен збрехав, якщо йому не ставало погано? — вела далі Кайса. — А насправді…

— …він пішов за Юлією, — докінчив Карстен.

— Можливо, йому повірили на слово, а ніхто зі свідків не згадав, що він виходив з вечорниць? — запитала Кайса.

— Тоді в слідчих діях допустилися багатьох помилок, — сказав Карстен. — Свідки розповідали лише те, що їм здавалося релевантним, — він кивнув убік Евена. — Треба перевірити, що вдалося з’ясувати поліції 2002 року.

— Як, кажете, звали Йорана Нордіна? — раптом запитала Кайса.

— Крістофер Волкер, — відповів Евен.

— Крістофер Волкер? — Кайса, усміхнувшись, обвела всіх поглядом.

Карстен здивовано звів угору брови.

— Невже не впізнаєте імені?

Карстен і Евен заперечно похитали головами.

— Фантом! Справжнє ім’я Фантома, героя знаменитого коміксу, Крістофер Волкер. Людина, яка не може вмерти. Аллан вижив під час цунамі, став невпізнаваним і повернувся, щоб помститися або з’ясувати правду — або те й те. Він подумав, що я можу запідозрити зв’язок між братом, який загинув у Таїланді, і чоловіком, який приїхав звідти й намагається розслідувати зникнення його сестри. Тож вирішив удавати шведа. Подвійна фальшива ідентичність…

Маріанне Вінтер мовчки міряла поглядом Карстена Хьолоса й Евена Рюнне.

— Ми впевнені, що то був Аллан.

Маріанне підійшла до вікна, стала спиною до них, нервово провела рукою по короткому волоссі. Карстен з Евеном вичікувально стояли у дверях вітальні, спостерігаючи за нею. Ззаду їй цілком можна було дати двадцять років: струнка, у вузьких джинсах. Вона щільніше загорнулася у плетений светр. Здавалося, плаче. Піднесла руку до обличчя.

— Що трапилося? — запитала згодом.

— Мені шкода, але ми вважаємо, що його вбили, — промовив Карстен.

Маріанне Вінтер зиркнула через плече.

Поліція Таїланду відповіла на запит. Аллана Вінтера вважали зниклим безвісти, імовірно, загинув під час цунамі. Жодний Крістофер Волкер у паспортному реєстрі не значився. Напевно, роздобув собі фальшиві документи.

Останнім елементом пазла стали записи в журналі стоматолога в місцевому стоматологічному кабінеті у Вестьой. Не залишалося ніякого сумніву, що вбитий — Аллан Вінтер.

— Не знаю, що й казати… — Маріанне Вінтер все ще стояла біля вікна, спиною до поліцейських. — То Аллан не загинув у цунамі? — вона обернулася. — І всі ці роки… — промовила вона й надовго замовкла. — …він жив?

— Розумію, це важко, — озвався Карстен. — Але, сподіваюсь, ви розумієте, що ми мусимо поставити вам кілька запитань?

Маріанне Вінтер кивнула й жестом запросила поліцейських до столу.

— Де ви були в суботу ввечері?

— Вдома.

— Сама?

— Так.

— Ми знайшли на тілі слід від уколу, — сказав Евен. — Припускаємо, що хтось вколов йому завищену дозу.

— То… ви натякаєте на те, що я могла це зробити, бо я лікар? Я, його матір? — Маріанне не могла приховати обурення, щоки зачервонілися.

— Ми нікого не підозрюємо, — спокійно мовив Карстен. — Це звичайна рутина.

— Отже, він не виходив з вами на контакт? — запитав Евен.

— Зі мною? Ні, не виходив. Я б відразу сказала.

— Коли ви востаннє з ним спілкувалися?

— О… вже й не знаю. Багато років тому.

— Цунамі в Таїланді було 2004, Аллан виїхав туди 2003 року. Чи він озивався опісля?

— Яке це має тепер значення?

— Добре було б, якби ви прямо відповідали на запитання.

Жінка зітхнула.

— Його ж арештували. Підозрювали в причетності до зникнення Юлії. А потім він утік, — вона кивнула сама до себе. — І став тим, ким став, — утікачем. І викреслив зі свого життя усе минуле, абсолютно все.

— З вами теж урвав зв’язок?

— Лише раз зателефонував з Таїланду, тож я знала, що він там. Він сказав… — вона затнулася, на очі набігли сльози. — Він сказав, що йому дуже прикро, але він повинен почати нове життя. Саме так і сказав — «нове життя».

— Ви намагалися зв’язатися з ним?

— Я гадала… сподівалася, що він змінить наміри. А тоді він загинув у цунамі… ми так думали.

— Як вважаєте, чому він повернувся?

— Уявлення не маю… не можу збагнути.

Сюсанне Вінтер вклякала на грядці, коли перед її домом у Лусвіці зупинилося авто, і звідти вийшли Карстен та Евен. Карстен не раз зустрічався з нею у дитсадку, куди ходили їхні діти. Сюсанне похапцем стягнула рукавички, відвернулася. Здалося, ніби вона витерла сльози з очей, перш ніж підвестися і обтріпати коліна.

— Плакала? — завважив Евен.

Сюсанне неквапливо підійшла.