Пацієнт полностью

Кайса намагалася ще багато чого випитати в старого доктора, чи підтримує він, наприклад, контакти з Маріанне — ні, не підтримує; а про Аллана взагалі не мав що відповісти, був, як і всі, вражений звісткою, що той несподівано з’явився, ніби спеціально, щоб його вбили неподалік від рідного дому. Коли Кайса запитала Бюлля про санаторій в Кістевіці та його стосунки з Маріанне, спробувала більше вивідати в нього про характер його досліджень, старий доктор рішуче зачинив перед нею двері.

— Гадаю, вам краще піти. Мені треба лягти, — сказав він у шпарку.

Доки Кайса їхала від Ейвінна Бюлля, ланцюжок думок поволі сформувався, виструнчився рівним рядочком, у хаосі вражень і фрагментарних фактів почав простежуватися взаємозв’язок. Кайса вже вгадувала обриси цілості, але вони ще були нечіткі, розпливчасті. Що — брехня, а що — правда з усього почутого й побаченого? І де оминання правди, де її прикрасили, а де сказали не всю? Щось її непокоїло, але вона не могла намацати, що саме.

Повернувшись додому після розмови з Ейвінном Бюллем, Кайса застала Карстена за паперами. «Певно, слідчі матеріали», — подумала вона.

Кайса перенесла фотографії, зроблені в Дікемарку, до теки «Фото», погортала їх.

— От дідько! Зовсім забула! — раптом вигукнула вона й кинулася в коридор.

— Що сталося? — запитав Карстен.

— Старенька жінка, яка працювала в Дікемарку, дала мені якийсь конверт, — вона вийняла аркуш, розгорнула. — Ось!

— Що це?

— Записи одного пацієнта з Дікемарка… ану-ну… — вона глянула на дату — 5 квітня 1993. — Двадцять три роки тому, за місяць до смерті. Доглядальниця знайшла конверт, коли прибирала його кімнату.

— І що там?

Кайса прочитала вголос: «Скоро мій час мине. Я відчуваю, як наближається ця мить, і я — той, хто невимовно боявся кінця, — примирився, хоч ніколи не думав, що здатний на таке».

— Хто він? — запитав Карстен, показуючи на підпис: Крез з Дікемарка.

Кайса розповіла все, що знала про Креза. Карстен усміхнувся, почувши про парфуми з додаванням сечі.

— І ти думаєш щось з того витягти?

— Уже витягла. Цей чоловік, Крез, знав Юлію, вона успадкувала після нього… О! — урвала Кайса сама себе. — Картина! Ви щось знаєте про зниклу картину?

— Яка ще картина?

Кайса переповіла розповідь Сюсанне про картину, яка зникла з кімнати Юлії.

— Її заповів Юлії Крез, — додала вона й показала на мобільному картину Анне-Марії. — Ось такий вона мала вигляд. Надішлю фото Сюсанне й запитаю, чи впізнає вона сюжет.

Не минуло й пів хвилини, як прийшла відповідь: «Де ти її знайшла?»

Кайса відписала, що це не картина Юлії, а лише копія, яку намалював той самий пацієнт Дікемарка.

— Чому ти раніше нічого мені про це не сказала? — насупився Карстен.

— Гадаєш, я не маю про що більше думати? Про себе, наприклад? — Кайса підвелася, сердито стріпнула головою. — До того ж, я не знаю, що знає і чого не знає поліція…

Карстен взяв її за руку.

— Вибач! Я не подумав…

Він узяв мобільний і попросив когось — очевидно, Евена — сконтактуватися з Маріанне Вінтер і з’ясувати, чи вона знає, коли саме зникла картина.

Кайса знову перечитувала записи Креза. Яка похмурість. Похмурість і зневіра. Чого боявся Крез? Чи це пов’язано з його викривленим сприйняттям реальності? «Шкодую, що раніше не розповів того, що пережив; тоді, можливо, не сталось би цих жахіть. Але хто б мені повірив? Я — душевнохворий пацієнт, неосудна людина».

Що він бачив або чув? Що такого жахливого трапилося в Дікемарку?

— Ще кави? — підводячись, запитала вона Карстена.

— Так, дякую.

— Я заварю свіжу, — Кайса вийшла на кухню. — Знайшли якісь дірки в алібі Фруде Ульсена?

— Ні, ніхто не згадав нічого нового з того вечора в молитовному домі, але в часі цілком можливо, що Фруде пішов слідом за Юлією і встиг повернутися на вечорниці.

— Що він, звичайно, повністю заперечує?

— Так.

— Тож ви не знаєте достеменно, збрехав він чи сказав правду?

— Ні, — Карстен задумливо погладив борідку. — Хоча… Проглянь фотографії, які ми зробили під час обшуку в нього вдома. Це не зовсім за правилами, щоправда… — від підсунув до неї ноутбук. — Погортай ось цю теку!