Пацієнт полностью

Я далі мовчав.

— Тепер я бачу, що ти дуже засмучений. По-справжньому сумний. Тебе хтось скривдив?

Юлія вийняла з кишені якийсь папірець, відійшла до умивальника. Я заплющив очі, вдаючи, ніби сплю.

— Ось так! Знаєш, хто це? — запитала вона, показуючи на дзеркало, де щось наклеїла. — Це — Фантом. Мій брат любить Фантома. Фантом — чоловік, який не може вмерти. Тут написано: «Фантом має тисячу очей і тисячу вух».

Дивовижно. Я уявляв себе саме таким, я був очима й вухами Бйоркелі, я бачив і чув усе, що тут відбувалося.

Юлія підійшла до ліжка, нахилилася наді мною, я відчував на чолі її подих.

— Крезе, вставай! Ти ж маєш навчити мене малювати.

Вона повернулася. Вона не прийшла вчора не тому, що не хотіла. Їй завадили справи, про які вона забула.

— Я прийду завтра. Тоді зовсім одужаєш, — промовила Юлія.

Мабуть, думала, що я застудився.

Ейвінн Бюлль мешкав у великому особняку на Енґельсрюд, недалеко від Дікемарка. Кайса зайшла до нього після екскурсії з колишнім головним лікарем у відділенні Бйоркелі. Доктор Бюлль запитливо дивився на неї у прочинені на шпарку двері, і Кайса відразу подумала, що він має хворий вигляд: перенісся і виличні кістки, обтягнені шкірою, мовби старим папером, жовтавим і пожмаканим. Завеликий светр заправлений у штани, які трималися на туго схопленому паску. Волосся не було, брів і вій — також. Бляклий погляд, наче з-поза запітнілих окулярів.

Хвороба, її хвороба, матеріалізувалася перед очима Кайси. «Рак, отакий непривабливий він на вигляд», — подумала вона, подаючи руку для привітання.

Кайса знала, що Ейвінн Бюлль одного віку з Маріанне Вінтер, десь під шістдесят. Але виглядав він значно старшим. Дві повздовжні зморшки на чолі поглибилися ще більше, коли Кайса пояснила причину свого візиту.

— Ви, напевно, вже чули, що Аллана Вінтера, сина Маріанне Вінтер, вашої колишньої колеги, нещодавно знайшли вбитим у Сюннмьоре, неподалік санаторію, яким ви керували?

Ейвінн Бюлль кивнув.

— Чого ви хочете? — хрипко прошепотів він.

«Рак легенів?» — подумала Кайса.

— Ви знали Аллана і його сестру, Юлію?

Старий лікар знову кивнув, дивився вичікувально й доволі холодно.

— Санаторій у Кістевіці, — вела далі Кайса. — Що там ро…

— Нащо питаєте про це? — урвав він її.

— Я збираю матеріал для документального фільму про Юлію та Аллана. Ви багато років віддали санаторію. Його закрили, бо…

— Нічим не можу вам допомогти, — знову урвав Бюлль.

— І все ж?

— Ні, — рішуче промовив доктор.

— Я подумала, що…

— Гадаю, розмова вичерпана. Я хворий.

— Юлія часто бувала у вас. Я чула, що вона страждала від депресії?

Ейвінн Бюлль мовчки потягнув до себе двері, але Кайса не здавалася.

— Один пацієнт Дікемарка подарував Юлії картину. Крез… Ви його знали?

Старий завмер, вражено глянув на Кайсу.

— Крез?

— Так, він був пацієнтом в Дікемарку, коли ви там працювали. Виготовляв парфуми й збирав камінці, називаючи їх діамантами.

Бюлль кілька секунд дивився кудись повз неї.

— То ви пам’ятаєте Креза?

— Звісно… Але він був не моїм пацієнтом, а Маріанне Вінтер.

— Ви знаєте, що Крез подарував їй одну зі своїх картин?

Бюлль похитав головою.

— Ні, я цього не знав.

— Ви мали дуже близькі стосунки з Юлією?

— Хто вам таке сказав? — Бюлль роздратовано сіпнув головою.

— Чула таке.

— Звичайно ж, я добре її знав, як і всіх решту дітей Маріанне.

Кайса трохи подумала й таки сказала.

— Юлія так часто бувала у вашому помешканні на піддашші, що про це пліткував персонал.

— Ха! — кашлянув Бюлль. — Ще б не пліткували! Тим бабам тільки дай язиком поплести! На що ви натякаєте?

— Нічого особливого. Лише намагаюся більше довідатися про Юлію, якою вона була…

Ейвінн Бюлль уважно дивився на Кайсу.

— Думаєте, вона наклала на себе руки?

— Можливо… Як на мене, дуже навіть імовірно.

— Отже, вона страждала від депресії?

— Я не можу говорити про це.

— Бо ви її лікували? Лікарська таємниця?

— Жодних коментарів.

— Чи можна буде згодом, коли зніматиму фільм, взяти у вас інтерв’ю про Юлію?

— У жодному разі!