– Ніж, – рішуче скомандувала я, і покірний помічник не посмів заперечити. – Посвіти, – я давала вказівки чітко і без вагань, начебто робила це безліч разів, і Янчо мовчки виконував все, що я просила. Роздивившись уважно ногу, я знайшла серед чисельних подряпин смертельну рану і не роздумуючи з допомогою ножа пустила з неї кров. Припавши до Хелениної ноги, я висмоктувала з неї трунок, у той час як вона, байдужа до моєї хоробрості, заціпеніло дивилася кудись убік, наче все, що відбувалося, не мало до неї ніяковісінького відношення. І лишень тоді, коли Хеленине тіло неприродно почало сповзати убік, а пальці послабли, я збагнула, що вона надто безсила, аби пручатися. Хелена знепритомніла, і Янчо, обережно відірвавши її від землі, взяв на руки, аби віднести до «Притулку». Чорне волосся розлогим крилом прикрило міцне чоловіче плече.
– Гарна, – сказав Янко, роздивляючись жінку, що покоїлась на його богатирському плечі. – Шкода її…
Повернувшись у «Притулок», ми вже застали там Дмитра Михайловича з Мітьою. Обійшовши село, вони повернулись ні з чим і нетерпляче нас очікували. Незабаром спустився з гори і дядько Степан. Побачивши здалеку Янка з ношею на руках, злякався – гадав, що виловили з потоку. Пересвідчившись, що Хелена дихає, Дмитро Михайлович звелів терміново нести її до корпусу. І лишень надавши необхідну допомогу, наважився подивитися мені увічі.
– Ви врятували їй життя, Даро. Ви це усвідомлюєте?
Я не мала сили нічого усвідомлювати – пережитий протягом ночі жах ліг на плечі неперебор– ною втомою, і я не здатна була навіть осмислити все, що трапилось. На мить стуливши очі на улюбленій Янковій канапі в амбулаторній, я забула про все і, прокинувшись уранці у власному ліжку, навіть не збагнула, що задрімала вночі зовсім у іншому місці…
Наступного тижня Макс із Броніславом Всеволодовичем сиділи в кабінеті мера і вели конфіденційну розмову.
– Не будемо втішатися марними ілюзіями, сподіваючись на чергову перемогу… Вчетверте обійняти посаду мера не вдалося ще нікому за всі часи існування нашої незалежної держави, – Микола Антонович мугикнув і пошкрябав при цьому лисину, немов ставлячи під сумнів ту саму незалежність, – проте в наших силах створити міцну команду і висунути міським головою свою людину, котра б підтримувала сучасні погляди на життя і бездоганно виконувала всі прагнення і побажання, до того ж не тільки народні, а й наші…
За тривалі роки панування місто практично належало йому. Все, що вдалося приватизувати, було приватизовано, включаючи міську ратушу і прадавні стіни жіночого монастиря… Залишилося загарбати не так вже й багато, тож потрібні були надійні люди в керівному апараті, аби справу довести до кінця. Ситуацію необхідно тримати під контролем…
– Кандидатів у депутати ми підберемо. Це не проблема. Ними можна маніпулювати, як рядовими пішаками на шаховій дошці… Головне, аби гросмейстер був професіоналом… А от хто стане тим гросмейстером?.. Що порадите, Броніславе Всеволодовичу? Ви ж у нас досвідчений гравець…
Кремезний і дужий, мов античний воїн, голова міста з повагою відносився до маленького жалюгідно непропорційного чоловічка, кмітливість і неабиякий розум котрого видавали спостережливі з хитринкою очі, ледь примружені, аби приховати єврейську булькуватість і те, що коїться у нього в голові… Враховуючи те, що для владного мера авторитетів на Земній кулі не існувало, потреба порадитись і прислухатись була прямим доказом незворушності авторитету гостя…
Броніслав Всеволодович не квапився відповідати. Він зважував кожне слово, усвідомлюючи відповідальність за сказане. Микола Антонович теж не поспішав – справа була не на гріш…
– Ви ж розумієте, Броніславе, що за грошима справа не стане… Ми фінансуватимемо всю передвиборну кампанію, починаючи від рекламних біг-бордів і закінчуючи повноцінним калорійним харчуванням кандидата, – не дуже вдало пожартував мер. – Головне, аби людина була стовідсотково своєю, непродажною… Ви ж бачили перелік отих недоробків, що зголосилися балотуватися… Цікаво, на який відсоток голосів вони сподіваються?.. Та й взагалі… Їхні шанси прирівнюються нулю…
– Чекай, чекай… Ти не поспішай із висновками. Без певної підтримки і волохатої лапи у держапараті ніхто власну кандидатуру висунути не наважився б, – Броніслав Всеволодович наче випірнув із роздумів… – А те, що потрібна своя людина тобі на заміну – цілком вірно.
– Ну от бачите… І ви так само маєте в цьому неабияку зацікавленість… Я чув, плануєте вкласти чималі інвестиції у якість новітні виробничі технології?
