Маргіта хотіла заперечувати, та сухотний рапатий кашель заважав їй. Вона заходилась черговим виснажливим нападом, а Одарка, використовуючи це у підтвердження своїх слів, промовляла:
– Но видите? Я попереджала… А ви мене не слухаєте…
Михайлина та Хелена не втручалися у процедуру Маргітиного лікування. Перша під ніс бубоніла, шкодуючи хвору:
– йой, неборе, мусиш ся вилікувати, бо тото невалоушно у Божой сято хоріти… У Божой сято треба Паски сятити та й пісні співати… А як співати, кидь комусь недубрі? Будеш здорова, пак заспіваєме…
Хелена зазвичай прикипала до вікна відсутнім поглядом і робила вигляд, що їй цілком байдуже все, що діється навколо. Проте коли я разом з нянечкою та Янком вперше зайшла до палати провідати Маргіту, вона пожвавилась – відвела очі від вікна і, сидячи на ліжку, стала за мною спостерігати. Невідоме відчуття підказувало мені, що я не повинна боятись – після зустрічі на лікарняному подвір’ї те відчуття зміцніло. А от Янко нервував – він не міг до кінця повірити у те, що Хелена змирилась з моєю присутністю. Чекаючи завершення лікувальних процедур, хлопчина щоразу тривожно поглипував у Хеленин бік, намагаючись передбачити кожен її рух.
Тим часом я спокійно і виважено допомагала Одарці одягати Маргіту, ретельно витираючи сухим рушником старечі пропарені ноги і натягуючи на них тепленькі, схожі на мої, вовняні шкарпетки, щільно кутати їх ковдрою, аби зберегти тепло.
– Облиште, Даро, – ніяковіла нянечка, не знаючи, як віддячити за допомогу, – я сама впораюсь… Не ваше діло – бабі догоджати… А я вже звична до того…
І Одарка, прихопивши миску з водою, настояною на рум’янку, і ще раз впевнившись, що хвора – у теплі та спокої, покидала палату, аби за кілька годин повернутися для нових процедур.
Я йшла вслід за нею та Янчом, відчуваючи, що Хелена проводжає мене поглядом. Щось її турбувало, і та стурбованість не була спричинена моєю присутністю. В її очах не було вже ані злості, ані презирства. Натомість невідома тривога іскрилася у дивовижно свідомому погляді, цілком не притаманному для «буйних», і ота свідомість лякала. Вона начебто хотіла вберегти від чогось, застерегти від незнаної небезпеки, та не знала як.
«Що за маячня», – подумала я, виходячи вслід за Одаркою і сама себе заспокоюючи. Проте тривожний стан, що передався від Хелени, мене не покидав. Здавалось, вона володіє якоюсь інформацією, конче мені потрібною, проте існуючий між нами бар’єр не припускає відвертості.
Від роздумів мене відволікла Одарка. Чуйна сільська жіночка не могла змиритися з Маргітиною бідою і щоразу, покидаючи палату хворої, співчутливо нарікала:
– йой, шо ся мучить тота жона… Не годна м уже позерати[46]… Той чоловік і умерти їй спокуйненько не дасть… Цілоє життя го чекать… Ко тото такоє відів, оби тілько років за ґаздов банувати[47]… Вна як зачинать жвати за ним серед ночі, я не годна ока зімкнути… І їй спокою неє, і він ся десь у могилі перевертать… Не годен їй ніхто ани вісточку післати, оби хоть на той світ пішла у мирі із собов… Чом їй Боженько не поможе?…
Одарка дбайливо вимивала від рум’янку велику миску, в якій Маргіта парила ноги, і не вгавала:
– Най би вже хтось сказав, же схоронили його деська, бодай би знала, же кості го закопані, а не віються за вітром… Нараз би легше стало, – нянечка зітхала, розуміючи, що ніхто і ніколи не надішле Маргіті жодної вісточки, яку та чекала піввіку.
– Одарко, як потребуватимете допомоги, кличте мене, я радо підсоблю, – незбагненний щем, спричинений Хелениним неспокоєм, муляв серце. У вікні замаячіла знайома постать – я була певна, що побачу її там. Вона намагалась привернути до себе увагу, і я, на мить завагавшись, розгублено ступила в її бік.
Розмитий молочним інеєм силует губив чіткі обриси, проте я чітко бачила крізь промерзлу шибу, що Хелена закликає мене порухом руки підійти ближче. Нас розділяли грати, що ними були завбачливо відмежовані від світу всі без винятку вікна «янгольського», але навіть через залізні квадратики решітки я безпомилково визначила, що вона намагається вивести на матовому склі якісь знаки. Уважно стежачи за кожним порухом її точених пальців, я цілком чітко і безпомилково, літера за літерою, вичитала однісіньке коротке слово: «ХРОМА». Мені було зрозуміло, що йдеться про підпал.
