Ми вже подолали половину шляху до Києва, і президентові лишалися лічені години, щоб відпочити та підготуватися до наступної події в розкладі. Близько третьої ночі за Києвом Зеленський мав виступити на саміті G20 на Балі, де лідери найзаможніших країн світу зібралися для обговорення низки криз. Список очолювала війна в Україні. Росія, попри статус засновниці групи й однієї з найвпливовіших її учасниць, зіткнулася на Балі з остракізмом своєї делегації. Міністр закордонних справ Сергій Лавров вирішив повернутися додому раніше — відступ, який засвідчував успіх стратегії Зеленського проти росіян. Україна навіть не була членом G20, однак її президент, що підключився до зустрічі зі своєї столиці, міг розраховувати на пильну увагу лідерів групи.
— Росіяни мають зрозуміти, — сказав він, коли ми прощалися. — Вони не отримають пробачення. Світ їх не прийме.
Приблизно опівночі за вікнами показалися вогні Києва. Президентський потяг зупинився неподалік центрального вокзалу поруч із проломом у бетонній стіні. За ним чекала чергова автоколона, яка мала відвезти президента в Офіс. Промова була готова. Більшу частину він писав сам, старанно формулював думку, яку хотів донести. Це буде заклик до невеликих країн світу — тих, яким бракує ядерної зброї чи колосальних армій, — працювати разом над тим, щоб зупинити насильство з боку їхніх колонізаторів. За кілька годин до світанку Зеленський сів на своє місце в ситуативній кімнаті, на тлі тризуба на стіні, і подивився в камеру на протилежному боці приміщення.
— Вітаю, — вимовив, — більшість світу, яка з нами.
Наступного разу я побачив Зеленського на іншому кінці світу. Незадовго до Різдва він несподівано з’явився у Вашингтоні, вперше з початку вторгнення вирушив за кордон. Зранку один із помічників Зеленського попередив мене текстовим повідомленням, тож до їхнього прильоту я мав пів дня, щоб дістатися з Брукліна до Вашингтона. Президент, на відміну від першої леді, летів некомерційним рейсом. Білий дім відправив за Зеленським до східної Польщі літак військово-повітряних сил США, який у супроводі літака-розвідника НАТО та винищувача F-15 доставив українського президента на авіабазу Ендрюс[331]. Звідти він майже достоту повторив шлях своєї дружини — спочатку з’явився в Овальному кабінеті з Джо і Джилл Байденами, а потім виступив із промовою на спільному засіданні Конгресу. Ми бачилися мигцем у коридорах Капітолія, встигли лише кивнути одне одному — Зеленський кудись поспішав.
Можливо, десь — найімовірніше, у кутиках його очей — ще ховався натхнений юний Зеленський із комедійної спільноти Кривого Рогу. Однак я майже не бачив слідів його присутності, коли Зеленський проходив рядами зали засідань Палати представників. Легкість і розкутість, притаманні його тілу в юності, не витримали впливу війни. Хода стала важкою, плечі — напруженими, немов у бульдога, що прямує на бійку. Одягнений у вже звичний армійський зелений светр, він заявив із трибуни Конгресу — Україна виграла ту частину війни, яка має найбільше значення.
— Ми перемогли Росію в битві за думки.
Не лише за думки українців, а й за думки всіх тих народів, які колись боялися Росії та жили під впливом її пропаганди.
— Російська тиранія втратила контроль над нами й більше ніколи не впливатиме на наші думки.
Однак війна за життя та землю в Україні далека від завершення. Епіцентр битви за Донбас перемістився в Бахмут, який Зеленський відвідав напередодні поїздки у Вашингтон.
— Кожен сантиметр тієї землі полито кров’ю, — сказав він членам Конгресу.
Командир російської групи Вагнера Євген Пригожин згодом визнає, що в битві за це місто, де до війни мешкало лише сімдесят тисяч людей, втратив близько двадцяти тисяч бійців. Для оборони Бахмуту Зеленський потребував більше артилерії, а також танки, винищувачі та зенітні ракети — усе це США із союзниками відмовлялися надавати. Вони ще не подолали власного страху перед російською ескалацією. Щоб допомогти їм це зробити, Зеленський привіз подарунок — бойовий прапор від військових з Бахмуту із їхніми посланнями, сповненими надії та стійкості.
— Нехай цей прапор буде у вас, пані та панове, — звернувся Зеленський до зали. — Він символізує нашу перемогу в цій війні.