Місто вантажать на пліт і вивозять цілком в океанусеньке його населення, включаючи й жменьку циган,єврейську громаду, німецьку погордливу слободу,християн, мусульман, шанувальників Вуду та всяку іншу біду.В океані місто згрузять на острови, де зелена трава,на прощання його поцілують, промовлять ласкаві слова,наобіцяють мішок гречаної вовни, розкажуть стосот легенд.Наостанок – страшний землетрус, і руїни змиє ущент.<p>Народ</p><p>♦ ♦ ♦</p>що залишилось громаді від юдейського богапрагнення помсти потоп чи землетрусось посеред містечка зруйнована синагогадика лоза по стіні протягнула вусспалили під час війни відбудувати важкобракує грошей бажання теж не булозалишився б хоч один єврейчик якийсь Абрашкаале нікого немає хоч дивись крізь чарівне склокажуть що є нічні примари діббукимоляться плачуть згадують Єрусалимале це лише маячня з точки зору наукинехай це старі розповідають дітям малимщо жили тут сала не їли а зараз й сліду немаємабуть звідки з’явилися туди й пішлиа як їх господь помститься цього ніхто не знаєпожежа чи землетрус та ж невідомо коли<p>♦ ♦ ♦</p>нас виполювали на городі як висапують будякине лізь з коренями в нашу землю аідв державі залізної маски і стальної рукиживуть вольові чоловіки і звірі хижих порідтравоїдні тут не живуть колись ми були травоюми жовтіли квітами зірками шість кутівнаші діти як кульбаби з пухнастою головоюнаше насіння розносить вітер наші мови обривки слівїх би складати як мозаїку в церкві або в гріале вони шелестять як годиться як трава на вітрунаші душі хлюпочуться в хмарах як на вечірній зоріхлюпочеться риба а рибалка спостерігає грутравоїдні тут не водяться царюють закони м’ясніна обличчях залізні маски країна в залізних рукахзвідки їм знати, що ми проростаємо навеснірозквітають жовті зірки на сукнях і піджакахскільки нас не висапуй цвітіння випереджайми трава польова безсмертне коріння травиі якщо хтось вийде наш збирати врожайце будуть пророки янголи а не ви<p>♦ ♦ ♦</p>
