Щодо Середньовіччя —воно трапляється досить часто й триваєдосить довго – наше життя його не перекриває.Це доля царів, ченців й убогих, архієреїв,мертвих незайманих дів, Іmago Deі вкожній людині й в камінні довгастих статуй,сліпих від народження, в спадаючих складках,застиглих в нішах. Тіло Христове в облатках.Від середніх століть залишаються лише споруди.Камінь на камінь навалюється всім тілом.Фортеці та замки, куди не подивишся – всюди.Кат точить сокиру чи мотузку натирає милом.Дами по вуха в суперечках й марноті.Синагога з зав’язаними очима стоїть в скорботі.Поруч з нею посміхається Церква – бачить янголів зграю.Середньовіччя буває у мертвих. Нам від минулого раюЗалишається античність, відродження. Що ще – не знаю.Ми будуємо, ми маршируємо. Під звуки грачиного граювиносять прапор. Тремтіть, єресь й крамола!Слідом за прапором Свобода приходить гола,Ні опору, ні слухняності вона не терпить навколо.Середньовіччя в відстої. Відродження – от це круто.Ось воно знову підступає впритул до гетто,Де упаковані в міцні стіни (брутто)Страх і тремтіння єврейської душі (безплотне нетто).<p>Чернівці</p>Останній трамвай на припоні вічному для краси.Дивиться на автобуси, не втрачаючи ясності духу.Фасади фарбовані. На банях – хрести позолочені. Пси —Усюди в дворах, у провулок звернувши – угледиш розруху.Дітлахів щось не видно. То чи трапиться хтось старий?Лиш бабуні грушками – де ще стрінеш таких смиренних? —За копійки торгують. Що ж, населення склад такий.Є й такі, що овець попасають – на теренах ленних.В синагозі, неначе в роки дитинства, крутять кіно.Щоправда, тепер – тривимірне. Прогрес набирає силу.На єврейське кладовище водять туристів. Тіла зотліли давно.Придорожнього каменя не принесуть на могилу.Загалом, усе склалось приблизно так, як фюрер колись хотів.Юден-фрай, а каміння на місці – ніби вирок семітським расам.Кажуть, будинок руйнується – і навіть коли спорожнів —Але повільніше, ніж господарі. Й трохи шкода, що не разом.<p>♦ ♦ ♦</p>Цвинтарі – це спальні райони міста.Зв’язок між ними та містомзазвичай нерозривний.Іноді він переривається.Тут – якраз такий випадок.У похованих тут городянне залишилось у місті нащадків.А в мешканців цього містана міському цвинтарі немає предків.Відбулася ротація, як кажуть чиновники.Або маленька гуманітарна катастрофа,як сказав би я.Цвинтар і місто стали чужі одне одному.Вони дивляться одне на одного з подивомі з дещицею роздратування.Пам’ятники похилені в різні боки,під різним кутом.Розхитані зуби постарілої смерті.Амінь. Точніше – омейн.<p>♦ ♦ ♦</p>
