— Дякую, що тобі вистачило сміливості поділитися своєю історією, Кайле. Матеріалісти не можуть зашкодити чистому духу. Зичу тобі швидкої смерті фальшивого «я». Коли не стане його, не стане й твого болю і твого страждання.
Один за одним члени групи починали говорити. Комусь було відверто дуже важко говорити про пережитий у стосунках або через їхню відсутність біль, але Робін мимоволі запідозрила, що дехто вичавлює з себе й навіть перебільшує свою травму, щоб краще вписатися в групу. Коли Мадзу запросила до розмови її, Робін розповіла про своє скасоване весілля та розчарування родини, а також відзначила, що була особливо засмучена, коли її покинув наречений, бо заради нього відмовилася від своєї роботи, плануючи подорожувати з ним після весілля.
Члени кола, серед яких багато хто сидів у сльозах, поспівчували їй, але Мадзу заявила Робін, що приписування важливості професіям — елемент системи контролю, прийнятої у бульбашковому світі.
— Відчуття ідентичності, що спирається на роботу чи ще якісь вигадки бульбашки, має матеріалістичну природу, — пояснила вона. — Коли ми твердо відкидаємо примхи его та починаємо живити дух, біль зникає, а натомість постає істинне «я», якому байдуже, чи йдуть із його життя живі речі.
Мадзу розвернулася до худорлявої дівчини з серцевидним обличчям, яка виділялася серед групи тим, що мовчала. Її руки були щільно складені на грудях, ноги схрещені. Одна п’ятка зачепилася за іншу.
— Поділишся з групою стражданнями, яких зазнала через матеріалістичне власництво?
Дещо тремким голосом дівчина відповіла:
— Я не зазнала жодних страждань.
Різновисокі темні очі Мадзу втупилися в неї.
— Жодних?
— Так, узагалі жодних.
Робін вирішила, що дівчині ще немає двадцяти. Під чіпкими поглядами інших членів кола вона трохи почервоніла.
— Мої рідні не зробили мені нічого поганого, — сказала вона. — Я знаю, що дехто тут пережив справді жахливі речі, але зі мною нічого такого не було. Нічого, — повторила вона, стенувши плечима.
Робін відчула ворожість групи до дівчини так чітко, ніби всі заявили про неї, і подумала, що краще б їй помовчати, але дівчина провадила:
— І я не думаю, що правильно називати любов батьків до дітей «матеріалістичним власництвом». Даруйте, але я з цим не погоджуюся.
Кілька членів групи, серед них і Амандіп, заговорили водночас. Мадзу втрутилася і запросила до слова тільки його.
— У конвенційних сімейних структурах існує певна динаміка влади, — заявив він. — Ти не можеш заперечувати існування примусу та контролю, нехай навіть ненавмисних.
— Ну, маленьким дітям потрібні певні рамки, — відповіла дівчина.
Тепер заговорила майже вся група, дехто відверто сердився. Вів’єн, дівчина з жорстким темним волоссям, яка ретельно зображала представницю робочого класу, кричала гучніше за всіх, і поступово інші замовкли, а вона продовжила:
— Те, шо ти називаєш «рамками», це, шоб ти знала, аб юз, — в моїй сім’ї це був аб’юз, — і коли ти отаке кажеш, ти просто знецінюєш досвід людей, яким нашкодили, реально нашкодили батьки своїм контролем… — (Кайл енергійно кивав.) —…ти підтримуєш ті самі чортові системи контролю, з яких ми намагаємося вирватися, чуєш? Не страждала ти, — то й молодець, але дай сказати і повчися в людей, як страждали, чуєш?
Багато хто бурмотів, погоджуючись. Мадзу мовчала, дозволяючи групі самій розібратися з дисиденткою. Уперше Робін побачила на її обличчі щиру усмішку. Дівчину з серцевидним обличчям інші члени групи в той день піддали відвертому остракізму. Робін кортіло сказати їй щось добре та обнадійливе, але вона наслідувала більшість та ігнорувала її.
Добове постування почалося в середу ввечері. На вечерю Робін отримала тільки чашку гарячої води, присмаченої лимоном. Роззирнувшись, вона побачила, що тільки членам груп Вогню, Дерева та Землі не дають їсти; Метал та Вода отримали звичні розварені овочі та локшину. Робін не думала, що Метал та Вода могли отак масово не дотягнутися до фізичних критеріїв, які висунув доктор Джов. Послухавши притишені коментарі постувальників, які сиділи поруч, Робін дійшла висновку, що вони вважають себе кращими за тих, хто їсть, і сприймають цю добу без їжі як почесну відзнаку.
Наступного дня, що мав стати останнім у її семиденному ретриті, Робін прокинулася після короткого сну, який переривався гризотним болем у шлунку. Цього вечора вона повинна була знайти пластиковий камінь на краю ферми, і думка про це водночас збуджувала і лякала. Вона ще не намагалася вислизнути з гуртожитку вночі й переживала не тільки про те, що її можуть перехопити на шляху до лісу, а й чи знайде вона в темряві потрібне місце.
Після сніданку, на який постувальники знову отримали воду з лимоном, всіх рекрутів удруге після первісного поділу на групи зібрали разом, а тоді члени церкви повели їх до лівого крила садиби. Всередині була порожня кімната з кам’яною підлогою, з центру якої спускали під землю дерев’яні сходи.
