Та дівчина полностью

— Ні, ні, зовсім ні, — жорстко відрубала Ганна, стиснувши кулаки. Вона ще ніколи, ніколи так не злилася на Вілла. На Вілла.

«То був Вілл», — нагадала вона сама собі. Вілл, який кохав її, чекав, рятував від самої себе стільки разів, навіть коли вони обоє були ще підлітками.

А тепер вона ненавиділа його.

— Що сталося?

— Він хоче, щоб я вдавала, ніби нічого не сталося. А я не можу. Я хотіла б, але... — зрозумівши, що вони вже майже біля готелю, Ганна заговорила до таксиста: — Перепрошую, а можете стати біля супермаркету? Треба дещо взяти.

Водій зупинився біля «Теско Метро», і Ганна вийшла з автівки. Її пульс досі несамовито гупотів, але їй не завадило б розім’яти ноги, трохи виплеснути гнів і випрямити зболену спину. Занепокоєна Новембер подалася за нею.

— Ганно?

— Мені просто треба «Гавіскон». Печія.

— Добре, — мовила Новембер і зайшла разом з нею до крамниці, де яскраве світло боляче врізалося в очі. — Ти сказала, що не можеш удавати, ніби нічого не сталося. Що ти мала на увазі?

— Не знаю, — відповіла Ганна, а потім схопила кошик і пішла вздовж рядів, шукаючи поличку з ліками. — Я просто... дещо зрозуміла, коли ми були в кімнаті Ейпріл. І саме тому подумала, що, можливо... ми всі дивилися не туди.

— Ти про що?

— Тоді, коли ми виглянули з вікна, — мовила Ганна. Вона знайшла «Гавіскон» у таблетках, а не звичну суспензію, але й того мало б вистачити. Потім прочитала на етикетці, що вони дозволені вагітним. — Я вже й забула, що Ейпріл якось спустилася донизу.

— Так, ти мені розповідала, — відповіла спантеличена Новембер. — Але я не розумію... — Потім вона завмерла посеред ряду, освітленого денними лампами, і широко розплющила очі. — Зажди, здається, я зрозуміла. Ти думаєш, що хтось міг...

Вона притихла, ніби не хотіла вимовляти цих слів.

— Хтось міг убити Ейпріл, а потім вилізти через вікно, — договорила Ганна. Вона оплатила «Гавіскон» на касі самообслуговування, а потім обернулася до Новембер. — Ми всі зосередилися на тому, що ніхто не міг потрапити всередину, коли Невілл пішов. І апріорі думали, що ніхто не покидав будівлі після того. От у чому річ. Якщо Невілл справді застав Ейпріл ще живою, а ми з Г’ю бачили сходи весь час — ніхто не міг ані зайти, ані вийти. А що, як убивця не спускався сходами? Що, коли він виліз через вікно?

— Почекай, — мовила Новембер, слідуючи за Ганною до виходу. Вона провела руками по своєму короткому волоссю, ніби змушуючи мозок запрацювати. — Якщо та людина вже була у вітальні, то Невілл, зайшовши, мав би її побачити.

— Не факт, убивця міг бути в спальні Ейпріл. Я весь вечір думала про ті події і намагалася скласти їх докупи. Тепер усе збігається. За словами Невілла, він був тільки у вітальні.

— Ти про те, що...

— Я про те, що хтось піднявся до кімнати зустрітися з Ейпріл, але насправді наміряючись убити її. Злочин не був спонтанний, у стані афекту, інакше студенти знизу почули б щонайменше крики. Усе, певно, було сплановано: хтось вичікував свого шансу, щоб напасти раптово. Хай ким була та людина, вона приспала увагу Ейпріл. Невілл постукав під час їхньої розмови. Ейпріл вийшла поговорити з ним, а та людина лишилась у її спальні. А потім вийшла й убила її одразу, як Невілл зачинив за собою двері.

— Але та людина не могла знати, що Невілл прийде... — повільно мовила Новембер.

Ганна похитала головою.

— Ні, не думаю, що це планувалося. Припускаю, вбивці просто пощастило, бо ж Невілл забезпечив ідеальне алібі.

— За часом усе збігається... — Вони підійшли до таксі, Новембер відчинила двері й заскочила всередину. Сірчано-жовте світло ліхтарів позолотило її стурбоване обличчя. — Така версія додає логіки в історію Невілла, пояснює, чому ти не бачила, щоб після нього хтось виходив. Зажди... а звідки вбивця знав, що не треба йти сходами? Він же не міг запідозрити, що ти стояла внизу.

— Про це я теж думала, — мовила Ганна. Їй було не просто зле, а значно гірше: через те що от-от мала сказати, а також через сварку з Віллом. — Якщо я маю рацію, якщо цей хтось направду спустився по водозбіжній трубі, то все було так: він розумів, що має лишитися непоміченим на сходах, тож дочекався й переконався, що Невілл пішов. Зрозуміло, що йому не дуже хотілося зіштовхнутися з ним у дворику. Отож, цей хтось, імовірно, убив Ейпріл, а потім стежив з вікна за Невіллом. А до того як Невілл вийшов з будівлі...

— Убивця побачив, як ти пройшла дворик, — договорила Новембер, сполотнівши на обличчі. — От зараза. Він бачив, як ти йшла. Розумів, що ти підеш сходами, а тому не мав іншого вибору й мусив тікати через вікно.

— Думаю, що так. Єдина альтернатива: убивця почув, як я підіймалася сходами, саме коли закінчував... — Вона ковтнула, бо ті слова застрягли їй у горлі. — Закінчував свою справу.