Та дівчина полностью

Ганна може помилятися. Коли ж ні, то вбивця на волі. Хтось, кому Ейпріл довіряла. Можливо, навіть той, кого Ейпріл любила.

Від цієї думки Ганну проймав щемкий страх.

Тієї ночі Ганна не могла заснути. Знову. Не тільки через печію — таблетки «Гавіскон» виявилися менш ефективними, ніж суспензія, ще й вкрили зуби огидною крейдяною поволокою. І не через дитину, яка, здавалося, прокинулась одразу, як вона лягла, і невпинно ворушилась-звивалась-переверталась, як та кішечка, що намагається зручніше вмоститися на незнайомому ліжку.

А через усе.

Її страхи. Її сварку з Віллом. Ще й Емілі.

Через Емілі.

Боже, Емілі не спроможна вчинити таке! Чи таки спроможна?

Ганну скручувало від нудоти, коли пригадувала вечерю та Емілі, яка невпинно балакала й стривожено дивилася на неї, коли вона мовчки колупалась у рамені.

Емілі здогадалася? Знає, про що думала Ганна? Чи не лежить вона зараз у своєму будинку на іншому кінці міста, намагаючись зрозуміти, що вивідала Ганна й чому так змінилася за один день?

Дотягнувшись до мобільного — була 1:47 ночі, цифри якраво мерехтіли в тьмяному світлі готельного номера — вона відчула непереборне бажання зателефонувати Емілі, поговорити з нею. Адже правда не може бути такою. Не можна так думати про свою давню подругу.

Однак інші варіанти не кращі. Чи міг Раян піти з бару одразу після них й оббігти довшим шляхом, з іншого боку каплиці? Цілком можливо. Підіймаючись сходами, він почув, що Невілл спускається, а тому сховався від нього у ванній кімнаті.

Паскудство. Паскудство. Оце її максимум? Ганна хотіла, щоб убивця постав перед судом, а натомість втягнула в цю справу двох найдавніших друзів.

Телефон, який вона досі стискала в руці, засвітився сповіщенням. Електронний лист. Відкриваючи його, Ганна на мить подумала, що, можливо, це Емілі, підкорившись дивним законам телепатії, написала їй.

Але ні. Лист був від людини з іменем Лінн Бішоп, тема: «Привіт, Ганно!».

Ганно, привіт! Сподіваюся, що у Вас усе гаразд! Я — журналістка з газети Evening Mail. Після смерті Джона Невілла ми хотіли б поновити справу Ейпріл, тож залюбки поспілкувалися б з Вами про те, як воно — нарешті позбутися тих демонів...

Цього листа вона навіть не перенесла до «Запитів». Просто видалила, відчуваючи нудоту. І річ не лише в пізній годині, а взагалі в усьому. Притягнута за вуха фамільярність. Знак оклику. Ще й ця їхня «Ейпріл» — так, ніби вони її знають, ніби вона їхня подруга чи однокласниця, хоча насправді не мають жодного уявлення, якою вона була насправді. Просто «Ейпріл». А Джонові Невіллу роблять честь, згадуючи повним іменем.

Ганна вимкнула телефон і втупилася в темряву. Раптом її накрила потужна хвиля гніву, сила якої мало не жахала її саму. Та як вони сміють — ці журналісти й громадськість?! Ці стерв’ятники роками копирсалися у справі, ніби їм не байдуже, ніби вони мають право на правду так само як і Ганна! Вони відібрали в Ейпріл її особистість і унікальність, усе, що робило її реальною, захопливою та неймовірною — перетворили її на картонну фігурку дівчини, на серію світлин з інстаграму. Направду ідеальна жертва.

А як щодо продовження листа: «...нарешті позбутися тих демонів»? їй було б смішно, якби не так гірко. Вона ніколи не відчувала такого гніту: і від трагедії з Ейпріл, і від того, що вона, Ганна, можливо, прирекла невинну людину гнити у в’язниці. А тепер її мучило ще й те, як вона вчиняє зі своїми старими друзями, Емілі та Раяном, які вже достатньо настраждалися, переживши смерть Ейпріл. Вона справді хоче кинути підозру на них обох, відверто й гучно озвучити свої здогадки? Але якщо не зробить цього...

Ганна повернулася до стіни. Їй хотілося просто сховати обличчя в долонях і скоритися розпачеві. Раптом її охопило нетипове для неї бажання випити, але про алкоголь не могло бути й мови.

Вона лягла горілиць і поклала руку на очі, затуляючись від світла, що линуло з вулиці. Потім спробувала знайти хоч якийсь позитив. Принаймні щодо Г’ю нема жодних сумнівів. І Вілл був далеко, гостив у своєї мами. Дякувати богові. Дякувати богові, що його ніколи не підозрювали. Раптом у її голові облудним шепотом зринули Ґерайнтові слова: «Задушення зазвичай вказує на побутове вбивство, на типовий злочин через сексуальні мотиви». Ганна розуміла, що він мав на увазі, що насправді означав цей слизький евфемізм «побутовий». Ішлося про партнера. Про те, що чоловіки, які хочуть убити свою дружину або дівчину, зазвичай душать їх.

Увесь бруд, який Ганна розворушила, міг би мати жахливі наслідки для Вілла, якби не те алібі. Ейпріл зраджувала його і була вагітною, ймовірно, від іншого чоловіка. Преса хотіла мотивів, а Ганна могла подати їх просто на тарілочці. І всі вказували б на її чоловіка.

Якби Вілл того вечора був у коледжі, усе обернулося б для нього значно гірше, а тим паче зараз.

Та, дякувати богові, його там не було.

Тоді чому їй не спиться?