Та дівчина полностью

Піти кудись, напитися, переспати з іншим і викинути Вілла з голови раз і назавжди. Так Ганна порадила б своїй подрузі, коли б та була на її місці. Можливо, хтось і зміг би допомогти їй забути Вілла, але вона відчувала, що цей хлопець точно не той.

— Вибач, але я маю... я маю іншого, — нарешті відповіла вона, сподіваючись, що він не розпитуватиме про подробиці. Хлопець почервонів ще сильніше — обличчя стало гранатовим на тлі темно-синього піджака.

— Ага, добре. Звісно ж. Звичайно. Не турбуйся. Але якщо передумаєш — Джонті Вествелл. — Він простягнув руку. — Я живу в галереї.

— Дякую, — мовила Ганна, — так мило, що ти мене запросив. — Вона підвелася, шукаючи привід закінчити розмову. — М-м... мені... мені треба відійти на секундочку до вбиральні.

— Так-так, звісно. Нема питань. Радий знайомству.

— Я теж, — відповіла Ганна, допила вино, поставила келих і, важко шкутильгаючи, вийшла в коридор. Якусь мить вона стояла на місці, переводячи подих і намагаючись не застогнати від сказаного через бажання граційно відмовити Джонті.

— Ага-а-а... — пролунав протяжний голос позаду. Обернувшись, вона побачила Ейпріл, яка зачиняла двері кімнати доктора Маєрса. — Маєш іншого, так? Ну й хто ж цей щасливчик?

Ганна відчула, як її щоки знову запалали.

— Боже, та я сказала так, щоб він відчепився.

— Треба було погоджуватися! Я знаю Джонті. Він геть тупорилий, але миленький. А ще його батько — власник «Вествелл Фармацетікус».

— Не може він бути тупорилим, — роздратовано відповіла Ганна, стягуючи із себе спочатку першу, а потім другу туфлю Ейпріл. Вона відчула, ніби спустилася на одну уявну сходинку нижче, бо раптом стала на п’ятнадцять сантиметрів нижчою від подруги. — Він же вступив до Оксфорду й вивчає англістику.

— Ганно, ти така наївна. По-перше, він у веслувальній команді. А по-друге, я вже казала, його батько володіє компанією «Вествелл Фармацетікус».

— Ну і? Все одно треба складати вступний іспит.

Ейпріл зневажливо пирхнула.

— Он воно як! Мій колишній з Карне гарно заробляв, складаючи за людей ВМАТ[1].

— То це ж медицина,— не надто впевнено відповіла Ганна.

— Ну добре, вступні з англістики по-іншому називаються. Але яка різниця? Те, що ти так не робиш, не означає, що всі інші такі самі високоморальні.

— Ейпріл, не говори так.

— А чого? Бо люди подумають, що я теж купила собі місце? — зі сміхом відповіла Ейпріл. — Ну то й що? Вони все одно так думають. Хай тішаться відчуттям, ніби щось знають.

— Ну це ж не так! — вибухнула Ганна. — Я прекрасно знаю, що це не так. Нащо ти так говориш? Я читала твої есеї, Ейпріл. Тобі не треба нічого доводити.

— Саме так, — відповіла Ейпріл, але раптом припинила сміятися й стала абсолютно серйозною. — Мені нічого не треба доводити. Тож хай говорять, що хочуть.

Запанувала тиша. Першою озвалася Ганна:

— Я йду спати. Ти?

— Не знаю, — відповіла Ейпріл. Вона подивилася з вікна на блискучі дахи коледжу й вдалину, на заплавні луки за Айзісом, які вкрилися чорно-білими смугами від морозного місячного сяйва. — Не впевнена. Гораціо запросив мене й ще кількох дівчат випити в місті. Навіть не знаю, чи хочу я йти.

— Гораціо? — озвалася Ганна й зрозуміла, що запитання прозвучало несхвально, але було запізно.

— Він не мій. консультант, — огризнулась Ейпріл.

— Але він у будь-якому разі консультант. Тобі не здається, що це трохи недоречно?

— Ми не в школі, — нетерпляче кинула Ейпріл. Потім розвернулась і відчинила двері до кімнати доктора Маєрса, впустивши до коридору шквал сигаретного диму й сміху. — Не знаю. Ще не надумалася. Не чекай на мене.

— Я... — почала була Ганна, але двері грюкнули позаду Ейпріл. — Не буду, — договорила вона вже в порожньому коридорі, а потім зітхнула, підняла позичені підбори й подалася спати.

Коли вони повернулися додому з ресторану, Вілл упав у ліжко й поринув у глибокий сон, але Ганна — хоча й відчувала втому в таксі — не могла заснути. Вона випила гарячого молока й увімкнула білий шум, щоб заглушити хропіння Вілла, але нічого не допомагало. Боліли суглоби. Груди теж. Усе боліло, і вона не могла зручно влягтися.

Зрештою Ганна витягла навушники й зробила те, чого не робила місяцями, а то й роками: відкрила інстаграм і ввела в пошуку @ТНЕАрrilCC. Сторінка Ейпріл.

Ейпріл перша завела інстаграм серед усіх знайомих Ганни. У ті часи слово «фільтр» асоціювали винятково з кавою, а більшість людей не мали навіть камери на телефоні. Однак Ейпріл одна з перших завантажила додаток, ніби знаючи, яким популярним він стане.

Вона гортала давні селфі Ейпріл з яскраво-сонячними фільтрами й рамками, які наближали їх до поляроїдів. Світлини, де Ейпріл розпростерлася на плоскоденці, фото з оксфордських барів, фото хлопця, вирядженого в смокінг, якого ведуть за краватку вздовж Санкт-Олдейтс. На цих знімках закарбувалися всі ті п’яні, смішні та щирі миті зі студентського життя десятирічної давнини.