Щоб Горобців шкодливих настрашити, Вигадливий Хазяїн взявСолом’яного Діда приладнавТа ще й з лозиною, неначе хоче бити; Горобчики сміються у кутку, — Вони, пройдисвіти, дознались, Що то химера, не злякалисьІ шкоду роблять у садку.— Чи вам обридло в світі жити? — Озвавсь Пацюк. — Он Дід стоїть. Лозиною вас хоче бить,Тікайте швидше, дуросвіти! —А Горобці кричать: — Найшов дурних!Ми бачили ще не таких:У панському саду стояли генерали — Та й тим на голову сідали,А се солом’яник... Не боїмось, Під носом пурхаєм і сміємось.Такі Діди і між людьми бувають, І нічогісінько не помагають;А час би людям перестатьСолом’яного Діда пхатьІ тільки горобців смішити; Тепер не пугалом добру навчать, Нам треба іншого бажать — Живого слова правди і просвіти.<p>ЗОЗУЛЯ Й ГОРЛИЦЯ</p>Зозуля Горлиці жалілась,Що доля їй недобрая судилась;Мов сирота вона, тиняється сама, Минає літечко, порадоньки нема.— А діти? — Горлиця питає. — Чи, може, хто гніздечко зруйнував?Чого на світі не буває!Хто, серце, горенька не знав?— А цур їм, дітям тим! — Зозуля закувала. — Нащо здалось гніздо мені?Яєчка крадькома я другим підкладала, Нехай висиджують дурні!То все, голубонько, дурниці; Нам літечко святе Судилось не на те,Щоб у гнізді сидіть, як печериці.Згадала я зозульників дурних, — Бодай вони мандрикою вдавились, —Як кукувала я — за мною волочились, Тепер хоч би один на сміх...— Ну, коли так, — їй Горлиця сказала, — Ти, вітрогононько, на долю не звертай!Все літечко кукукала, гуляла — Тепер сиди, очицями моргай. — Не раз Зозуля Горлицю згадала, Як кулаками сльози утирала.Дарую байку я зозулям молодим.Не тим,Що у гаях гульню справляють, Дарую я своїм,Що у цяцькованих корсетках походжаютьІ крутять розумом дурним. Нехай вона на спомин буде, Що не щодня бува бридня;Пшениченьку позабирають люде, Останеться суха стерня.А восени підкрадуться морози, На серце томлене накинеться зима,І не роса паде — поллються тихі сльози, Що є, мов, каяття, та вороття нема.<p>ГОРШКИ</p>
