Літаючи по дворах, ҐаваШматок ковбаски добула;Хоч кажуть, що вона дурна роззява, А до крадіжки здатная була.От узяла та й полетіла, Щоб недалечко, у ярку,На самоті поснідать до смаку: Усе було, ще ковбаси не їла.«Спасибі, — думає, — розумним головам, Що в світі потрудились,Усячину робить — навчились;Поміж людьми, як кажуть, добре й нам: Що-небудь можна роздобути».Не вспіла ґава носом ткнути, Аж і Лисичка тут стоїтьІ жалібно квилить:— Голубко кумонько! Тебе я ждала-ждала, Аж плакала, як виглядала,Щоб голосочок твій почуть,Хоч на хвилиночку про горенько забуть...Ти, може, серденько, того й не знаєш, Як гарно, любо як співаєш —І соловейко так не втне... Розваж хоч трошечки мене! —Прийшлось роззявитись дурному горлу:— Кра! кра! — а ковбаса додолу, Лисичка хап — і у кущі мерщій, —Оддячила кумі своїй! Прокракала, роззява, огляділась —Чортма куми, і снідання нема...— А щоб ти, — каже, — подавилась, Лукавая кума!Прилащиться підлиза хоч до кого: Солодкії словаПриманюють великого й малого, — То вже така дурниця світова;Про се розумні знають люде, Та що ж ви будете робить: Хто маже — не скрипить, — Так, мабуть, і довіку буде.<p>ЛЕВ І КОМАР</p>
