Ведмідь обід давав.Зібрав він не одну рідню своїх Ведмідів: Кликнув і других ще сусідів,Хто тільки в лісі був, усіх він поззивав.Чи то були родини, чи поминки,А тільки сей обід Ведмідь задав на диво: Яке було м’ясиво!Яких не їли страв! І що пили горілки!.. Ведмідь п’яненький був і дружбу заходивсь Доказувать гостям: співав їм многі літа,А кінчивши обід, пішов писать мислітиЙ навприсядки пустивсь!Лисиця, глянувши, сплеснула аж лапками:— Їй-богу, молодця! Чи бач, які прудкі! Михайло Йванович! Еге! Так ви такі? Як той метеличок! З якими тропаками!Не бачивши сама, не вірила б нізащо... — Тут щось у бік їй торк!..Вона оглянулась, аж то старий був Вовк;І каже їй на вухо:— Та й брешеш ти, ледащо! Який він там прудкий? Дробцює — й ноги вкупі,І тільки гупотить — товче, мов просо в ступі... — Лисиця Вовкові в одвіт:— Брехнею пройдеш ти весь світ, А правда що? Загинеш з нею!Не я ж одна живу брехнею...Поглянь і на людей: од кого єсть пожива,То як би не прийшлось — чи дурню, чи мурлу, А кажуть і йому велику похвалу...У світі, куме, се не диво! Чого ж би й я брехала в вічі? Ведмедю угодить як слід,То і вечеряти покличеАбо іще раз на обід.<p>Михайло СТАРИЦЬКИЙ (1840 — 1904)</p><p>НАЙМИТ ТА ХАЗЯЇН</p>Коли біда нас опрягла, То раді ми того благати, Хто має нас обороняти,А скоро вже біда пройшла,То обороннику од нас бува ще й лихо: Всі лихословити почнуть,І якщо чуба не намнуть, То то ще й тихо!Старий Панас і наймит з сіножаті Верталися вже надвечір до хати Ліском, байраком; аж шелесть! Ведмідь немов з-під ніг вродився...Панас із ляку захрестився, — Так бісову ж мару не заляка і хрест! Гарненько нідобгав під себе він Панаса І нівечить то таменьки, то тут — Дошукується, бач, Панасового м’яса,Панасові капут!— Рятуй мене! Ой синочку мій, Гнате, Не дай погинути в біді! —Сичить Панас, не одведе вже й гласа. От мій смільчак Гнатко тодіСокиру взяв, не дав на руку маха, По лобові як зацідитьВедмедя й вилами як шпурхоне під паха, — Так той аж витягся й лежить...Минулася біда; підвів Панас мій спинуТа ще на наймита і грима.Нестямився Гнатко, звідкіль біда друга.— За віщо, дядечку? — За віщо, дурню? Га!Чого зрадів єси ти здуру! Штрикає знай! Понівечив всю шкуру!<p>МАВПА ТА ОКУЛЯРИ</p>
