Раз Вовк, замість того щоб вскочить у вівчарню, Та влучив поночі у псарню.І! Матінко! Який зчинився гвар! Почувши сірого вояку близ кошар, Розсатаніли пси, ґвалтують із повітки,Щоб підлатать злодюзі литки. Схопились псюрники і вмить Ворота встигли зачинить,Кричать:— Сюди! Тут розбишаки! — І псарня пеклом заревла, —Кошара аж тріщить, так рвуться в їй собаки...От люд прокинувсь та згола,Хто що вхопив — кийок, а чи палицю, Чи семип’ядную рушницю, —Біжить, гука: — Ліхтарню, гей! —А Вовк сидить в кутку, наїжив свою шкуру, Зубами клаца, а з очейАж сипле приском на людей, Та непереливки... й Вовгуру Оціпив страх за хутро, за живіт...От він, оскаливши свій ріт, Прикинувся плохеньким і нужденним,Бідакою злиденним, Заступником сиріт:— Добродії! Навіщо друзям свари?Я приятель ції отари, Прийшов спокутувать всі вчинки мої зліУ полі, в лісі чи в селі... Прийшов я опрощення взятиЗа страчених покійних овечат. Не правте ж за гріхи у мене ви розплати,Забудьмо пак оте минуле ми — За вас, брати, поляжу я кістьми,Не то не зачеплю тутешньої отари — За неї гризтимусь, завдам хапузі кариІ Вовчою присягою божусь,Що всякого... — Послухай-но! ти сірий, А я сивий, —Тут перебив його дідусь, — І Вовчу я натуру добре знаю,Для того-то й додержуюсь звичаю: Ніж слухать Вовчих приверед, Знять краще шкуру наперед! —І зараз випустив на Вовка гончих зграю.<p>КІТ ТА СОЛОВЕЙКО</p>
