Весною Муха-ледащицяМайнула у садокНа ряст, на квіти подивиться, Почуть Зозулин голосок.От примостилась на красоліТа й думає про те,Що як то гарно жить на волі, Коли усе цвіте.Сидить, спесиво поглядає, Що робиться в садку; Вітрець тихесенько гойдає,Мов панночку яку... Побачила Бджолу близенько:— Добридень! — каже їй. — Оддиш хоч трохи, моя ненько, Сідай отут мерщій.— Та ніколи мені сидіти, — Одвітує Бджола, —Вже час до пасіки летіти: Далеко від села.— Яка погана, — Муха каже, — На світі доленька твоя:Раненько встане, пізно ляже...Мені б отак — змарніла б я, За тиждень би головоньку схилила. Моє життя, голубко мила, —Талан як слід:Чи де бенкет, чи де обідА бо весіллячко, родини, — Такої гарної годиниНіколи не втеряю я:І їм, і ласую доволі, — Не те що клопоти у полі І праця бідная твоя! —На річ таку Бджола сказала:— Нехай воно і так; Та тільки он що я чувала, Що Муху зневажає всяк,Що де ти не поткнешсяАбо до страви доторкнешся, — Тебе ганяють скрізь: Непрохана не лізь.— Стару новинку, — каже Муха, — Десь довелось тобі почуть!.. Запевне, дурень дурня слуха... Велике діло — проженуть!Не можна в двері — я в кватиркуАбо пролізу в іншу дірку — І зась усім!Нехай ся байка мухам буде, Щоб не сказали часом люде,Що надокучив їм.<p>ВОВК ТА ЗОЗУЛЯ</p>
