Так само збагатив оунівську «еліту» й Іван Кашуба. Будучи багато років недоуком із найнижчою освітою, він, як тільки став у 1951 році керівником референтури СБ, звелів називати себе «паном інженером-економіс- том» і почав дерти голову, як попова кобила. Так само вчинили й референт агентурного відділення і фінансів ЗЧ ОУН «пан» Григорій Васькович, який нарік себе «доктором психології», і тереновий провідник ЗЧ ОУН в Австрії «пан» О. Тюшко, що перетворився на «доктора прав». А дружина та заодно й «відповідальний» секретар тодішнього ще тільки голови АБН Я. Отецька — Муха-Стецько, про яку не наважуся сказати, чи й початкову школу скінчила, стала раптом «панею магістром».
Отак провід ЗЧ ОУН одразу й підскочив на вищий розумовий та культурний щабель. За принципом: здогадався Семен очкур зав’язати та й думає, що порозумнішав.
Звичайно, у «керівних головах» од того нічого не додалось. Тут уже справді, як ото наш народ мовить: оправ його хоч і в рами, а він усе такий самий. Зате поважний титул надає маєстатності, а, отже, і зміцнює позиції його володаря при оунівському кориті. В усякому разі додає надії, що до титулованого голосу охочіше прислухаються інші, зважать на нього при обговоренні пекучих «державних» справ.
А саме оті справи й цікавлять членів проводу в першу голову, саме ними вони й займаються невтомно і не уявляють собі життя без цього...
«ДЕРЖАВНІ» СПРАВИ
О. Олесь.
Щонайпершою «державною» справою у бандерівському королівстві, справою, яка хвилює всі його керівні уми, є забезпечення собі люксусового життя.
А звідси випливає вже одразу аж три першочергових пункти «державної» програми:
Дістати гроші.
Дістати гроші.
Дістати гроші.
Я, повторюю знову, мав безпосереднє відношення до фінансових справ ЗЧ ОУН,— був бухгалтером і касиром проводу,— тож добре знаю, як ці справи вирішуються.
Отже, звідки дістають гроші.
Значну частку бюджету ЗЧ ОУН, або ж, скажемо вже, бюджету бандерівської «держави», становлять, як і в переважній більшості держав, надходження від торгівлі, так би мовити, на експорт. Але оскільки «держава» та — особлива, то й товар у неї теж особливий: продаються людські душі.
Іноземні партнери, а точніше кажучи, іноземні розвідки, платять непогано. Співпраця, тісні ділові контакти з ними — це звичайний бізнес «революціонерів» із ЗЧ ОУН. А чого ж! Якщо й ті провідники самі не раз із тельбухами запродувалися яким завгодно хазяям, то чому б їм іще й іншими не поторгувати?! Тим паче, що ця торгівля стала вже традиційною, і на «товар» покуп- ді не переводяться.
Однак іноземні розвідки платять не просто за людські душі, а за виконану ними шпигунську роботу. Тому ця стаття доходу дуже і дуже нестабільна.
Ось чому є й друге джерело поповнення бюджету — узаконена спекуляція. Спекуляція гаслами, ідеями, іменами, людською довірою.
Тут проявляється невсипуща активність. 4лени проводу дружно запрягають свою фантазію в роботу по вишукуванню розмаїтих засобів вициганення грошей в українських емігрантів: оголошуються збірки на всілякі «визвольні фонди». І тут мається на думці тільки одне — як би «визволити» із чужої кишені якусь дещицю.
Збирання фондів — найважливіша і єдина справа, що справді турбувала провід. До неї всі ставилися серйозно, із запалом, вигадкою. Апелювали до свідомості українських емігрантів, до патріотизму; друкували, листівки із гучними закликами; газети з кожної сторінки кричали: «Чи ти вже виконав свою квоту на «Визвольний фонд»?», «Два рази дає — хто скоро дає!». По всіх усюдах, де тільки живуть емігранти-українці, гасали в погоні за їхньою копійкою спеціальні збирачі- агенти.
Чини проводу теж на місці не сиділи — тинялися по США та Канаді поміж українською еміграцією. Навіть сам «президент» АБН Ярослав Стецько за тією «патріотичною» роботою опочинку не знав, просто-таки пупа надривав собі на ній — рік-річно проводив галасливу кампанію по збиранню коштів.
Спекуляція йде так, що й заправський, нечистий на руку гендляр позаздрити може. Виголошуються «наукові реферати», на всі заставки прославляються «героїчні» чини організації. Словом, робиться все, щоб поспекулювати на патріотичних почуттях рядових членів і симпатинів організації та спонукати їх відкрити свої гаманці.
І таки відкривали, і в касу організації таки капало. Було, й непогано капало. Так, одного разу, пригадую, із тих збірок до головної каси надійшло близько 250 тисяч західнонімецьких марок...
Отак здобуваються кошти.
Але поповнити якимось робом скарбницю ЗЧ ОУН — це ще не значить вирішити всі «державні» справи, тобто забезпечити собі солодке життя.
Отут ми й підходимо до наступного етапу нестримної діяльності оунівських «державців».
Питання, яке постає до розв’язання на цьому етапі, дуже й дуже непокоїть весь провід і його похлібців: йдеться про те, як ті кошти розподілити.
Звичайно, кожному «патріотові» хочеться, щоб це було зроблено якнайкраще, як наймудріше. А найкраще та наймудріше — це значить, що «патріотові» перепаде якомога щедріше.
