Якщо додати ще кілька імен, зокрема й ім’я «вождя» всієї тієї зграї — пана Осипа Тюшка, то, вважайте, що то вже й увесь реєстровий список отієї «армії» ЗЧ ОУН в Австрії. Жменька людей, але галасу навколо зчиняла багато. Скільки диму коптіло, щоб прикрити ним правду і створити враження, що за тим димовим словесним чадом — чимала сила!
Про всіх не варто й мову заводити. Змалюю тільки кількох. Цього досить буде, щоб мати достатнє уявлення про справжнє обличчя тих «патріотів».
ПЕТРО ГОЛОВІНСЬКИЙ
Авантюрист і психопат. Ще змалку напханий по саму зав’язку націоналістичною блекотою та релігійним дурманом, він ніколи не дивився нормальними очима на життя. Справжнього того життя не знав, на політиці розумівся, як циган на Біблії.
І от стукнуло в оту його затуманену голову, що він — обранець долі, що саме йому належить зробити щось таке, що навіки увінчає його ореолом безсмертя. Прагнення увійти в історію — то було єдине, чому ладен був слугувати, не роздумуючи. За цю маніакальну ідею ладен був навіть смерть понести.
Своєю хворобливою уявою доходив просто-таки до кретинізму. Коли, наприклад, готувалися шпигунські «виправи», Головінський почав вивчати хімію. І цілком серйозно сподівався, що винайде якусь нову страшну вибухівку, якусь ніби свою, оунівську, атомну зброю, заховає в пазуху смертоносне «яйце», поїде до Москви і вчинить там світовий бешкет.
Як на здоровий глузд, то, послухавши оте маячіння, можна сказати, що такому — місце якраз десь поміж отих наполеонів та цезарів, що «творять історію» під опікою лікарів-психіатрів. А він, бачте, із серйозною міною на обличчі в «діячах» ходить.
СЕРГІЙ БОВДІЙ
Склалося так, що тривалий час мені довелося бути його близьким другом. Дорога, яка привела Бовдія до ЗЧ ОУН, дещо відрізнялась від тих доріг, якими прийшли туди інші запроданці.
«Пан» Сергій не був паном від народження. До війни його звали Серьожею, Серго, товаришем Сергієм.
І марив він папанінцями, хотів бути пілотом-героєм. Та коли дійшло до справжнього випробування життям, хлопцеві забракло сили волі, і він поплив не в той бік. За це поплатився найдорожчим для людини: спочатку втратив честь — став прислужником німецько-фашистських окупантів; згодом же втратив Батьківщину — боячись народної кари, виїхав слідом за фашистськими недобитками з України. Так і опинився на Заході.
Плентаючись у німецькому обозі, Сергій нічого не знав і не чув про ОУН. Тільки вже за кордоном, на антирадянському смітникові, його взяли під свою опіку оунівці.
Скажу між іншим, що серед оунівців мало є українців із східних областей України. Хоч, правда, деякі з них, потрапивши в оунівські лабети, стають ще праведнішими націоналістами, ніж їхні «хрещені батьки». Чи не тому, що десь у глибині душі усвідомлюють: завинили перед своїм народом, перед своїми колишніми товаришами та знайомими, перед своєю землею і гадають, що не буде їм прощення, нема повороту назад.
І все-таки, незважаючи на оту їхню націоналістичну правовірність, оунівці ставляться до них із погордою. Так, уже згадуваний Ростислав Єндик зневажливо назвав якось отого ж таки Бовдія Єзусиком. Це дуже припало всім до смаку. Прізвисько так і прилипло до Сергія. Інший же представник української «еліти», галичанин Петро Головінський, при нагоді не промине, було, щоб не сказати про Бовдія: «Із Чугуєва наш Сергій». Так, начебто це вже має дати зрозуміти всім, що мовиться про щось не зовсім повноцінне. А тим часом обом же їм доводилося разом виконувати чорну роботу для «вождів». Тому ж «другові Петрові» явно приємно нагадати й те, що Сергія в 1943 році мало не вбили бандерівці, бо його мати — росіянка.
«Борючись за Україну», Сергій не може собі уявити ні її, сучасної, розквітлої, ні рідного сьогоднішнього Чугуєва. Чугуєва з його заводом тракторних деталей, меблевою фабрикою, м’ясним та харчовим комбінатами, училищем механізації сільського господарства, Палацом культури тощо. В його пам’яті — колишній Чугуєв. І, звичайно, мимоволі чимале місце в тій пам’яті займають спогади про власні старі гріхи перед земляками, перед Батьківщиною.
Мені завжди здавалося, що Сергій усвідомлює і відчуває своє принизливе становище в середовищі ЗЧ ОУН, але, засліплений страхом перед своїм минулим, не може вирватися із оунівських тенет. Тому й старається якось зміцнити власне теперішнє становище. З роками навіть став «достойним» членом організації. Більше того, його найближчі друзі говорили, що про кожен їхній крок він доповідає есбістові Кашубі. Може, саме тому Кашуба й пообіцяв був йому президентуру «самостійної» Галичини, бо вірив, що той зуміє добре галичан «за морду взяти». А може, як і Петро Головінський, глузував з «нашого Сергія з Чугуєва».
ОСИП ТЮШКО
Тереновий провідник ЗЧ ОУН на території нейтральної Австрії. Як уже зазначалося, це «вождь» усієї тамтешньої оунівської зграї.
В його руках тут багато років були всі людські «сили» та матеріальні ресурси ЗЧ ОУН. І використовував їх цей «патріот» так, як йому, бувало, заманеться.
