Якщо додати ще кілька імен, зокрема й ім’я «вождя» всієї тієї зграї — пана Осипа Тюшка, то, вважайте, що то вже й увесь реєстровий список отієї «армії» ЗЧ ОУН в Австрії. Жменька людей, але галасу навколо зчиняла багато. Скільки диму коптіло, щоб прикрити ним прав­ду і створити враження, що за тим димовим словесним чадом — чимала сила!

Про всіх не варто й мову заводити. Змалюю тільки кількох. Цього досить буде, щоб мати достатнє уявлен­ня про справжнє обличчя тих «патріотів».

ПЕТРО ГОЛОВІНСЬКИЙ

Авантюрист і психопат. Ще змалку напханий по саму зав’язку націоналістичною блекотою та релігійним дур­маном, він ніколи не дивився нормальними очима на життя. Справжнього того життя не знав, на політиці ро­зумівся, як циган на Біблії.

І от стукнуло в оту його затуманену голову, що він — обранець долі, що саме йому належить зробити щось таке, що навіки увінчає його ореолом безсмертя. Праг­нення увійти в історію — то було єдине, чому ладен був слугувати, не роздумуючи. За цю маніакальну ідею ла­ден був навіть смерть понести.

Своєю хворобливою уявою доходив просто-таки до кретинізму. Коли, наприклад, готувалися шпигунські «виправи», Головінський почав вивчати хімію. І цілком серйозно сподівався, що винайде якусь нову страшну вибухівку, якусь ніби свою, оунівську, атомну зброю, за­ховає в пазуху смертоносне «яйце», поїде до Москви і вчинить там світовий бешкет.

Як на здоровий глузд, то, послухавши оте маячіння, можна сказати, що такому — місце якраз десь поміж отих наполеонів та цезарів, що «творять історію» під опікою лікарів-психіатрів. А він, бачте, із серйозною мі­ною на обличчі в «діячах» ходить.

СЕРГІЙ БОВДІЙ

Склалося так, що тривалий час мені довелося бути його близьким другом. Дорога, яка привела Бовдія до ЗЧ ОУН, дещо відрізнялась від тих доріг, якими при­йшли туди інші запроданці.

«Пан» Сергій не був паном від народження. До вій­ни його звали Серьожею, Серго, товаришем Сергієм.

І марив він папанінцями, хотів бути пілотом-героєм. Та коли дійшло до справжнього випробування життям, хлопцеві забракло сили волі, і він поплив не в той бік. За це поплатився найдорожчим для людини: спочатку втратив честь — став прислужником німецько-фашист­ських окупантів; згодом же втратив Батьківщину — боячись народної кари, виїхав слідом за фашистськими недобитками з України. Так і опинився на Заході.

Плентаючись у німецькому обозі, Сергій нічого не знав і не чув про ОУН. Тільки вже за кордоном, на антирадянському смітникові, його взяли під свою опіку оунівці.

Скажу між іншим, що серед оунівців мало є україн­ців із східних областей України. Хоч, правда, деякі з них, потрапивши в оунівські лабети, стають ще праведнішими націоналістами, ніж їхні «хрещені батьки». Чи не тому, що десь у глибині душі усвідомлюють: завини­ли перед своїм народом, перед своїми колишніми това­ришами та знайомими, перед своєю землею і гадають, що не буде їм прощення, нема повороту назад.

І все-таки, незважаючи на оту їхню націоналістичну правовірність, оунівці ставляться до них із погордою. Так, уже згадуваний Ростислав Єндик зневажливо на­звав якось отого ж таки Бовдія Єзусиком. Це дуже при­пало всім до смаку. Прізвисько так і прилипло до Сергія. Інший же представник української «еліти», галичанин Петро Головінський, при нагоді не промине, було, щоб не сказати про Бовдія: «Із Чугуєва наш Сергій». Так, начебто це вже має дати зрозуміти всім, що мовиться про щось не зовсім повноцінне. А тим часом обом же їм доводилося разом виконувати чорну роботу для «вож­дів». Тому ж «другові Петрові» явно приємно нагадати й те, що Сергія в 1943 році мало не вбили бандерівці, бо його мати — росіянка.

«Борючись за Україну», Сергій не може собі уявити ні її, сучасної, розквітлої, ні рідного сьогоднішнього Чугуєва. Чугуєва з його заводом тракторних деталей, меблевою фабрикою, м’ясним та харчовим комбінатами, училищем механізації сільського господарства, Палацом культури тощо. В його пам’яті — колишній Чугуєв. І, звичайно, мимоволі чимале місце в тій пам’яті займа­ють спогади про власні старі гріхи перед земляками, перед Батьківщиною.

Мені завжди здавалося, що Сергій усвідомлює і від­чуває своє принизливе становище в середовищі ЗЧ ОУН, але, засліплений страхом перед своїм минулим, не може вирватися із оунівських тенет. Тому й старається якось зміцнити власне теперішнє становище. З роками навіть став «достойним» членом організації. Більше того, його найближчі друзі говорили, що про кожен їхній крок він доповідає есбістові Кашубі. Може, саме тому Кашуба й пообіцяв був йому президентуру «самостійної» Галичи­ни, бо вірив, що той зуміє добре галичан «за морду взя­ти». А може, як і Петро Головінський, глузував з «на­шого Сергія з Чугуєва».

ОСИП ТЮШКО

Тереновий провідник ЗЧ ОУН на території нейтраль­ної Австрії. Як уже зазначалося, це «вождь» усієї там­тешньої оунівської зграї.

В його руках тут багато років були всі людські «сили» та матеріальні ресурси ЗЧ ОУН. І використову­вав їх цей «патріот» так, як йому, бувало, заманеться.

Перейти на страницу:

Поиск

Похожие книги