Про «політичну» діяльність Тюшка можна судити хоча б навіть із трактування ним слова «демократи». В його інтерпретації це звучало: «де мож, кради». І в даному випадку слова Тюшка вже не розходилися з ного діями — крав сам, крали і його помічники.
Чи не тому пан Тюшко ні з того ні з сього наказав величати себе «докторам права»? Адже крадіж таки й справді має відношення до юриспруденції, коли брати до уваги кримінальний кодекс. Оцим зразком своєї «демократії» і хотілося б йому «ощасливити» український народ. Ви уявляєте, як би розкрилися таланти пана Тюшка, коли б йому (тьху! тьху!) та добратися до кишені всенького українського народу в так званій «самостійній» Україні. То вам не те, що жебрацька оунівська кишенька, та й то не вся, а тільки один її ріжок.
Портрет цього теоретика і практика оунівської «деможкрадії» слід би для виразності доповнити одним штрихом. Це ми й зробимо трохи далі. А тепер доречно буде згадати ще одного лицедія бандерівського вертепу, бо факт, який хочемо навести, проливає світло і на цю темну персону.
ОМЕЛЯН КОВАЛЬ
У націоналістичній інтермедії він виступає, зокрема, в тій же, що й Тюшко, ролі: Тюшка знаємо як крайового провідника ЗЧ ОУН в Австрії, а Коваль грає цю роль у Бельгії. До цього додамо, що він — один із найактивніших членів проводу «Закордонних частин організації українських націоналістів», очолює так звану всесвітню (знову ж таки — як голосно!) «Спілку української молоді», тобто її центральну управу, і є фактично редактором журналу «Авангард», що його ця Спілка видає.
За всіма ж тими титулами стоїть тип, готовий у будь- який спосіб напаскудити своєму народові, щоб тільки за це гріш перепав. Це — тип, який нівечить душі української молоді на еміграції, затуманює її націоналістичним словоблудством, робить з юнаків та дівчат ворогів українського народу, перетворює їх на знаряддя оунівських верховодів, знаряддя, з допомогою якого ці верховоди намагаються не тільки одробити хазяям за хліб, а й приробити собі на ласий шматок до того нечестивого хліба.
Саме Коваль, як стало відомо широкій громадськості, відправив із шпигунським завданням ЗЧ ОУН на Україну мешканця Англії члена СУМу Богдана Левицького, а згодом і мешканця Бельгії, теж сумівця, Ярослава Добоша. Це, зокрема, Коваль організовує на Заході різні акції проти Радянського Союзу, Радянської України. Наприклад, весною 1971 року, коли в місті Льєжі проходила Декада культури Української РСР, він намагався організувати акції, спрямовані на зрив тієї Декади.
Дехто із закинутих долею на чужину, затурканих націоналістичними теревенями земляків може сказати, що Коваль при цьому керується якимись ідейними мотивами, служить гаслам, які сам проповідує.
Гай, гай! Усі ті гасла, усе те галасування про служіння ідеї — то тільки словесне маскувальне покривало, яким і отой же таки Коваль й усі інші націоналістичні проводирі сьогоднішні запинають свої справжні обличчя.
Наведу один факт, що про нього обіцяв розповісти. Знаю все це не з третіх уст — сам був свідком.
Свого часу чимало розмов точилося навколо однієї пікантної справи. Щоб догодити своїй коханці, фрау Гертруді Гарпайтнер (та й, очевидно, винагородити її за певного роду діяльність), Ленкавський подбав про власне мешкання для неї. На купівлю квартири для фрау-повії «вождь» офірував 7 тисяч марок. Але не із власних заощаджень, як можна було б сподіватися, а із каси організації. Чи то хто не втримав язика за зубами, чи й навмисне, щоб підставити ногу Ленкавському, якийсь його ворог розголосив цю «державну» таємницю, але про справу ту довідалися рядові члени. Щоб замилити їм очі, було покликано контрольну комісію в складі двох теренових провідників ЗЧ ОУН — О. Тюшка з Австрії та О. Коваля з Бельгії. Знаючи вдачу «контролерів», той же Ленкавський, фінансову «діяльність» якого малося перевіряти, звелів виплачувати їм місячну пенсію в розмірі по 600 марок кожному.
З дармовими, нечесними грішми у капшуках О. Коваль та О. Тюшко заповзялися «контролювати» якість дорогих напоїв у мюнхенських шинках. Звісно, вони зробили все, щоб одробити свою юдину пайку — ім’я Ленкавського було «реабілітоване», Гарпайтнер залишилася у придбаному коханцем помешканні. Усе, як бачите, влаштувалося добре. І все — за кошти організації.
Із цього вже можете судити про чесність О. Коваля, про те, кому і як він служить, про те, що його «ідейні» інтереси не сягають далі власної кишені. А щоб напхати її, він, зрозуміло, порепетувати про «високі ідеали» не полінується.
На ваш огляд щойно було виставлено кілька шкіців до персональних портретів більших та менших оунівських діячів. Та водночас — це шкіци й до одного спільного, не прикритого лаком портрета типового оунівського діяча. Але цей портрет знову ж таки був би не досить виразний, якби ми не звернули уваги на один психологічний, сказати б, нюанс.
