Unknown полностью

Більшу частину свого часу цей «державний муж» проводив у «дискусіях» за мюнхенськими шинквасами. Щирим його побратимом у цій «державній» діяльності був ректор УТГІ (Українського технічно-господарсько­го інституту) доктор Ростислав Єндик. Отой самий Єндик, який ще до 1939 року виступав на західноукраїн­ських землях ревним апостолом расизму та нацизму і навіть розродився недолугим витвором — панегіриком «Адольф Гітлер».

Як особистий охоронець Ленкавського я, хотів чи не хотів цього, а не раз товаришував їм у цих «трапезу­ваннях».

Трудячись «на благо України» коло пляшки-доброго вина, Ленкавський буквально ночей недосипав.- Якось ми втрьох відвідали за ніч усі, які можна було відвіда­ти, мюнхенські таверни і додому на авто поверталися, коли вже німці поспішали до праці.

Проте казати, що чарка — єдина пристрасть Ленкав­ського, було б неправдою. Його «уболівання» за долю України зводилися не тільки до уболівань за чаркою, він був ще й уболівальником за спідницею. А спідниці-ті, як правило, належали до гардеробів жінок зовсім . не кришталевої репутації.

Енергійна і самовіддана діяльність прив’ялого джи­гуна на цій царині «громадської роботи» привела до того, що його прибрала до рук досвідчена у любовних справах та інтригах німкеня Гертруда Гарпайтнер.

Ця, підтоптана вже, мадам легкої поведінки замоло­ду волочилася із американцями. Потім не відмовляла в утіхах деяким верховодам ОУН (чи ж не переконливий це доказ спільності інтересів та устремлінь лицарів оунівського «чину»), аж нарешті стала пасією самого «вождя».

Все — цілком логічно: повія чоловічої статі, що тор­гує ідеалами та чужим життям, і фрау-повія, що торгує своїм тілом, зійшлися як духовно близькі люди. Еге ж, усе — логічно...

ЯРОСЛАВ СТЕЦЬКО

Це — багато в чому рівня Ленкавському. Недарма ж Стецько був багатолітнім його конкурентом по спадщи­ні до Бандери і, нарешті, доп’яв її.

Коли йдеться про його портрет, то не втримаюся, щоб не додати до нього кілька штрихів, зроблених пером Ос­тапа Вишні.

У своєму памфлеті «Прем’єр-міністр» майстер укра­їнського дотепного слова писав:

«На оті самі три дні, на які гестапо дозволило Степанові Бандері заснувати українсько-німецьку самостій­ну і ні від кого не залежну державу, Степан Бандера призначив на прем’єр-міністра своєї триденної держави відомого (ой, та ще й як відомого!) самостійного полі­тично-громадського діяча Стецька.

По смерті славнозвісного українського письменника Грицька Квітки-Основ’яненка, , що сватав був свого Стецька в Харкові на Гончарівці, Стецько, діставши гар­буза від Уляни Шкуратової, пішов із Слобожанщини аж на львівські землі, там оселився й став за родоначаль­ника всіх теперішніх Стецьків, до роду яких належить і триденний прем’єр триденної самостійної українсько-ні­мецької держави — пан Стецько.

Прем’єр дістав у спадщину, за відомим законом ата­візму, всі властивості й таланти свого, уславленого Г. Ф. Квіткою-Основ’яненком, прапрапрапрадіда.

Властивості ті й ті таланти Стецькові прекрасно сха­рактеризувала Одарка Шкуратова, Улянина мати, що до її дочки сватався Стецько:

Одарка: Усяк зна,

Що в вашого сина та клепки нема...

Стецьків батько: Тобто як?

Одарка: Та так:

Прибитий на цвіту!

На таку характеристику Стецьків батько нічого біль­ше не міг одказати, як тільки: «Тю-тю!» та ще: «Фіть, фіть!».

Отак зробивши за допомогою Вишні екскурс у дав­нішу історію, продовжимо далі.

Ставши не із своєї волі екс-«міністром», Стецько не заспокоївся — оте рахітичне прем’єрство тільки ще більше розпалило його жадобу до влади. І він робить усе, щоб її доскочити. Так, по війні цей, хворий на ма­нію величності, інтриган випинається на чільне місце з-поміж різноплемінного бездомного зборища (колиш­ніх гітлерівських посіпак, квіслінгів, військових злочин­ців), збіговиська, що іменує себе «Антибільшовицьким блоком народів». (Знову ж таки маємо приклад стиліс­тичної казуїстики. Вслухайтеся, як звучить: «блок» та ще й «народів»! Татку ти мій! Купка світового потороччя, купка злиднів, що запродувала свої народи, зборись­ко пройдисвітів, проклятих і вигнаних тими народами з рідних земель, іменує себе аж цілими тими народами!).

Титул голови АБН давав Стецькові можливість хоч якось, а комизитися, набивати собі ціну в очах інозем­них хазяїв. А отже, й успішніше торувати собі шлях до ласішої пайки із їхніх рук. До того ж давав більшу змо­гу вештатися по світах та вициганювати гроші від тру­дарів на еміграції.