Після таємничої смерті Миськіва, що був впливовою особою при Бандері, його почесті дісталися Васькови- чу — він став фінансовим референтом, тобто владикою каси організації, особою, яка користується в центрі великою пошаною, оскільки має доступ до фінансів. Так із інструктора шпигунів при референтурі К-3 Васько- вич перетворився на всесильного фінансового потентата, став третьою величиною в організації.
Обов’язковою деталлю, яка оживить цей загальний контур портрета Васьковича, мусить бути ключ від організаційної каси. Малювати цей образ слід так: стоїть Васькович із ключем в одній руці коло відчиненого касового сейфа, а другою рукою догідливо видає гроші провідникам ОУН та їхнім улюбленцям. Але ці деталі доречніше буде домалювати пізніше, коли піде мова про справи фінансові.
ВАСИЛЬ СУШКО
Довгий, гакуватий, ніби переламаний у крижах, він був одним із найбільш довірених зброєносців і найвірніших сторожових псів Ленкавського, його вухом і оком. І тільки через свою розумову обмеженість не зумів своєчасно розкусити і знешкодити Ярослава Стецька — затятого конкурента свого пана.
Казали, що за німецько-фашистської окупації Сушко, разом із своєю собакою Рексом, служив у львівській поліції і відзначався на цій службі не менш од свого вишколеного пса.
Либонь, зважаючи на цей досвід песької служби, Сушка взяли за сторожа націоналістичної «держави» на Цеппелінштрассе, 67, у Мюнхені. Тут він швидко поліз на вищі щаблі бандерівської драбини і вже через рік був одним із найближчих друзів і найвірніших дорадників самого «Степана II».
Протовпившись ближче до корита, Сушко цілком справедливо і закономірно вирішив, що він не є гірший за «вождів», тож робив усе, щоб посісти ще помітніше місце при «дворі» Ленкавського. Через якийсь час уже не сторожував, а урядував на Цеппелінштрассе, 67. Усіх, за винятком Ленкавського та Кашуби, вважав нижчими за себе. Часто ототожнював себе із проводом організації. Коли говорив від себе, то вживав тільки «ми». Усе це робив так серйозно та поважно, що збоку було дуже смішно.
Під його рукою опинилося багато канцелярій і великий персонал. Він завідував друкарнею і навіть редакцією, заробляючи останнім часом свій хліб тим, що підслуховував редакторів та заглядав у редакційні замкові щілини. Професійна звичка, що тут скажеш?!..
СТЕПАН КОСТЮК
Член крайової референтури. Офіційно — один із редакторів бандерівської рептильки «Шлях перемоги». Ширшому загалу знаний і під численними «революційними» та літературними псевдо. У вужчому колі мав ще два неофіційних прізвиська — «Шпіцель № 1» * та «Коцур».
Коли після невдач і провалів закинутих на Україну диверсійних груп пани з іноземних розвідок почали ремствувати на невправну роботу оунівського проводу та погрожувати, що зменшать платню, було вирішено керівництво К-3 змінити. Іноземні хлібодавці вимагали, щоб крайову референтуру очолила їхня довірена особа. Такою особою назвали Степана Костюка.
З тих пір ревний агент чужих розвідок, Степан Кос- тюк став найповажнішим і найближчим дорадником Степана-провідника, тобто Ленкавського. Ніщо в організації не діялося без його апробати. Він став оунів- ською зіркою першої величини. Тому-то й почали його всі між собою називати «Шпіцелем № 1».
У редакції Костюк дуже заприязнився із Сушком. Так спарувалися обоє, що й водою не розлити було. На знак приязні пестливо називали один одного «Кицею». Цілими днями на Цеппелінштрассе тільки й чути було: «Кицю» та «Кицю». Щоб не плутатися в тих «кицях», хтось вніс суттєву корективу — дуже вдало перехрестив Костюка з «Киці» на «Коцура». Це прізвисько дуже відповідало і вдачі, і зовнішньому виглядові «Шпіцеля № 1» і прилипло до нього, наче хто пришив.
«Коцур» — метка і хитра бестія, ладна заради своєї особистої вигоди на будь-яку ницість. Тут він уже не зупиниться навіть перед найбруднішими, бридкими для більш-менш порядної людини способами і діями. Так, коли йому треба було вивчити англійську мову, то «Коцур» удався до чисто «котячого» методу — підло використав молоду дівчину-англійку, а по всьому вигнав її із хати. Після цього без будь-якого сорому заявив знайомим, що шукатиме собі німкеню, бо треба вправлятися в німецькій мові. І таки одружився з німкенею.
Це — тільки скупий промінець світла, кинутого на справжнє обличчя запопадливого оунівського проповідника. Але і з того вже можна судити, що за людина береться всіх повчати своєю писаниною, галасуючи про високі ідеали.
Досі мовилося про тих, що пригріли собі місця в центральному кублі бандерівської «держави». Але галерея оунівських типів буде збідненою, якщо не доповнити її хоча б кількома штриховими замальовками до портретів периферійного «воїнства» ЗЧ ОУН.
Під час мого перебування в Австрії до складу групи, що готувала диверсантів, входили: Сергій Бовдій, який мешкав у Зальцбурзі на Бессарабієнштрассе, 57/18, а працював на фірмі «Сандерзон», Петро Головінський (помешкання мав на Фердінанд-Реймундштрассе, 19, вважався співробітником на фабриці фарб), Григорій Бобурчак, що мешкав у місті Ламбах.
