Але «блок» (хай навіть і «народів») — то лише «блок» та й годі. А колишньому «прем’єрові», невсипущому «патріотові», дуже кортіло саме «вільної і самостійної» України. І дуже йому жовч псувало, що отією «державою» на Цеппелінштрассе правує не він, а Ленкавський. Словом, не давав чоловікові отой гарячий «патріотизм» спокійно спати — дуже кортіло зайняти жадане почесне місце коло корита ЗЧ ОУН. І таки діждався свого: коли Ленкавський уже геть зійшов на пси, Стецькові вдалося із тріском випхати його на другі ролі і самому натягти на свою вузькочолу голову оунівську корону.
Примостивши сідницю на бандерівському троні, Стецько водночас тримається і за АБНівський стілець. Тепер «Ярослав не-Мудрий І» виступає в двох іпостасях — верховного проводиря ЗЧ ОУН та голови АБН.
Детронізація Ленкавського Стецьком відбулася вже після того, як я залишив межі націоналістичної «держави» у Мюнхені на Цеппелінштрассе, 67. Але можу собі уявити, як ще більше роздулася від того його, невідповідна до таланту і розуму, амбітність.
Коли б «пан-прем’єр» був присвятив своє життя не політичному, а звичайному комедіантству, то, хтозна, може, й досягнув би успіху. Може, зміг би добре зіграти не тільки Квітчиного Стецька, а й іншу роль.
Але вродженого комедіанта потягло, бачите, до політики. І що ж із цього вийшло? А вийшло те, що, виступаючи вже в двох головних ролях вертепної інтермедії, він насправді успішно виконує тільки одну — та й то третю — роль: роль підніжка і слухняного попихача своєї дружини. Адже для втаємничених не секрет, що Стецько — не тільки політична маріонетка в чужопанських руках, а й лялька в руках його дружини і секретаря Слави Мухи-Стецько. Вона крутить ним, як циган сонцем, підштовхує всюди, де тільки пахне якимось грошем. Словом, як той казав, Іван плахту носить, а Настя— булаву. Отак у тій жінчиній плахті і «вождюе»!
ІВАН КАШУБА
Довголітній член проводу ЗЧ ОУН, дубова підпірка Ленкавського, а потім — Стецька.
Коли, говорячи про ту підпірку, вживаю епітета «дубова», то маю на оці не тільки те, що хазяїн міг обіпертися на неї, а, в першу чергу, — розумові здібності Кашуби: дубуватий хлоп! Як і кожна дубина, він, не роздумуючи, ладен прохромити голову будь-кому, хто потрапить під гарячу хазяйську руку.
Саме сліпа жорстокість і підозріливість, хвороблива недовіра до людей були основними рушіями його кар’єри, вимостили шлях до жаданого фотелю у проводі.
Був він шефом СБ (служби безпеки) — слідчим, прокурором І катом. І вся та його дорога заллята невинною кров’ю.
Від своїх знайомих за кордоном я не раз чув, що за вказівкою Бандери руками Кашуби та його поплічників було ні за що замордовано не одного провідного члена ОУН. Правду кажучи, я вірив і не вірив цьому. Вірив, бо знав, що за тип Кашуба. А не вірив, бо не міг я собі й уявити, як можуть люди, що говорять про високі ідеали, про спільність інтересів, знущатися над членами своєї організації, як можуть убивати їх.
Та настав час, коли я остаточно переконався: це — не пустопорожні балачки. Зокрема, очі остаточно відкрив мені випадок із Дмитром Штикалом.
Але про те — пізніше. А зараз додам тільки: не беруся твердити, що криваві злочини лежать на сумлінні Кашуби. Бо й у найдальшому закапелку його темної душі навіть сякої-такої мізерії сумління нема...
Його улюблений вираз: «Взяти всіх сильно за морду і подивитися в очі, щоб розпізнати, хто ти, чи часом не комуністом від тебе тхне». Це — єдина формула дій Кашуби і чи не найвище досягнення його розумових потуг. Це — його кредо, кредо ката, який вважає тільки себе святим та праведним.
Як здебільшого й буває з людьми, в яких негусто розуму та справжньої інтелігентності, в Кашуби дурного гонору стільки, що й на кількох звичайних дурнів вистачило б.
Коли, наприклад, цей неотесаний недоук став у 1951 році керівником референтури СБ, то одразу ж як сказився: заповзявся поспіхом вивчати панські манери, почав удавати із себе такого джентльмена та салонового лева, що й куди там! А щоб усі бачили, яке він цабе, ні до чого кращого не зміг додуматися, як нап’ялити на чоло капелюха і поважно кидати скрізь: «Будьте спокійні». Мовляв, раз я, Іван Кашуба, взявся за справу, то вам нічого турбуватися — я за вас думаю, я вас оберігаю.
З тих пір його поза очі почали іменувати «Іваном Капелюхом». Словом, з дурного розуму зробив: хлоп із себе посміховисько.
Коли якось у розмові з Ленкавським я натякнув, що Кашубі, як для такої посади, бракує інтелігентності і розуму, голова проводу одбувся на те простою реплікою: «А хто піде на того місце?».
Що було на те відповісти? В цій репліці таки була частка правди.
І од такого розумового недоноска, тупого душогуба, ката і вбивці своїх учорашніх знайомих часто-густо залежить життя людей!
ГРИГОРІЙ ВАСЬКОВИЧ
Із ним я познайомився як із референтом К-3. Тоді він очолював групу інструкторів, що в перші повоєнні роки потай готувала в нейтральній Австрії і закидала на Україну запроданих іноземній розвідці оунівських ландскнехтів. У той час він ховався під прізвищем Меєра.
