Вільям Ґібсон. Занулення полностью

— Ну, от мамина сестра, наприклад, саєнтологічка, така, дуже консервативна, знаєте? А ще через коридор від нас одна є жінка, то вона католичка. А в матері, — тут він затнувся, і їжа в роті раптом утратила смак, — була звичка вішати в моїй кімнаті всякі голограми — Ісуса там, чи Габбарда, чи ще якогось хріна. От я про щось таке.

— Вуду інакше, — сказав Бовуар. — Про вічність і воскресіння не йдеться. Треба, щоби робилися справи. Розумієш? У нашій системі вірувань багато богів і духів. І всі вони з однієї великої родини — є за ними й гріхи, й чесноти. Ритуальна традиція колективного представництва, розумієш? Вуду вчить нас, що є Бог, звісно, Ґран Метр, але Він величний, надто величний і далекий, щоби перейматися, коли тобі сраку нема чим прикрити чи дівки не люблять. Малий, увімкни мозок, ти ж знаєш, як воно все, це вуличне вірування, воно зародилося в злиденних нетрях мільйон років тому. У вуду все так само, як на вулиці. Коли якийсь мудило під пилом сестру твою порізав, ти ж не підеш до якудзи пікет під воротами влаштовувати? Отож. А підеш до того, хто все зробить. Так?

Боббі задумано жував і кивав. Черговий дерм і два келихи червоного вина дуже полегшили життя, а ще той другий, здоровило, забрав Двох-На-День прогулятися серед дерев і флуоресцентних ламп, і Боббі лишився з Бовуаром. А тоді Джекі прийшла вся така радісна, та ще й принесла велику миску цієї штуки з рису і яєць, дуже навіть смачної, а коли ставила перед ним миску на стіл, притислася до його плеча цицькою.

— Отже, — продовжив Бовуар, — нам важливо, щоби справи робилися. Нас цікавлять системи, словом. І тебе теж, бо інакше ти не був би ковбоєм і не мав би поганяла, правда? — Він кинув недопалок у замацаний напівпорожній келих із червоним вином. — Схоже, Дві-На-День планував гарненько загуляти, якраз коли на нього це гівно звалилося.

— А яке це гівно? — спитав Боббі, витираючи рота долонею.

— Твоє, — відповів Бовуар і нахмурився. — Хоча твоєї вини в цьому всьому нема. Хай як би Дві-На-День не старався все на тебе повісити.

— А він старається? Бо щось він дуже напружений. І матюкається часто.

— Саме так. Усе правильно кажеш. Напружений. Я би навіть сказав, наляканий до всирачки.

— А чого?

— Бач як, коли йдеться про Двох-На-День, то в усього є друге дно. Ну, тобто так, він робить ті штуки, якими перед тобою вимахувався, — перепродає чи дає поганяти нові програмки білосніжкам, пардон за вислів, — Бовуар вишкірився, — баррітаунським, але цілить він деінде, себто предмет його амбіцій лежить у іншій площині, так би мовити. — Бовуар підчепив пальцями лежалу канапку, підозріливо роздивився її й жбурнув через стіл подалі в дерева. — Основний зиск має з того, що працює помагайчиком у двох дуже непростих агломератських унґанів.

Боббі автоматично кивнув.

— У чувачків, які на два боки працюють.

— Не шарю, про кого ви.

— Я про фахових служителів культу, коли так зрозуміліше. Чи краще так: уяви двох крутих ковбоїв — жокеїв-консольників серед іншого, — які за гроші дбають, щоби в людей гладко йшли справи. Про таких кажуть «на два боки працюють», бо вони справді працюють на два боки. Чорний і білий, січеш?

Боббі ковтнув і похитав головою.

— Заклиначі, — сказав Бовуар. — Хрін із ним. Коротше, все, що тобі треба знати, — це неприємні дядьки з великими грішми. І Дві-На-День у них старший подавайло. Буває, знаходить те, що їх зацікавить, качає для них, потім може обміняти на якусь послугу. А коли послуг набереться з десяток, то й вони можуть для нього щось викачати. Така от несиметрична ситуація, січеш? І от, приміром, трапляється їм те, що їх трохи лякає. Ці типчики часто схильні до консерватизму, розумієш? Ні? Ну, ще навчишся.

Боббі кивнув.